10/06/2026
ТРАНСЦЕНДЕНТНА БЕЗБАР'ЄРНІСТЬ: ВІД ТЕХНІЧНОЇ ДИРЕКТИВИ ДО СПІЛЬНОГО БУТТЯ
Автор: Олег Гуральник / Alik Vetrof
Куратор, Голова ГО «Товариство Людей з Інвалідністю Київського Району Громади Міста Одеса»
https://t.me/Inclusivodesa
Дата: Червень, 2026 рік
Упродовж останніх місяців 2026 року постійні дискусії з колегами, представниками соціальних служб, безпосередній досвід інвалідності війни та складний, але успішний процес реєстрації нашої громадської організації привели мене до роздумів, які зрештою втілилися в написання цього матеріалу. Сьогоднішній процес формування універсального простору в Одесі та Україні загалом переживає тектонічний зсув. Те, що ще вчора на місцевому рівні сприймалося як суто утилітарний благоустрій, а на рівні планування — як виконання обов'язкових нормативів, сьогодні кристалізується в масштабний загальнонаціональний рух. Ми стоїмо на порозі приєднання до європейського правового та ментального простору. Вектор, заданий ініціативою першої леді Олени Зеленської та підкріплений вимогами Євросоюзу, є однозначним: безбар'єрність — це не факультатив, це базовий критерій цивілізаційної зрілості держави та ефективності місцевого самоврядування.
Проте справжня євроінтеграція відбувається не в момент механічного виконання директив, а в момент їхнього глибокого філософського та прагматичного переосмислення у синергії між громадою та міською владою. Перехід до європейських стандартів — це не просто імплементація норм European Accessibility Act або адаптація просторів під концепцію Universal Design (Універсального дизайну). Це радикальна зміна оптики: перехід від застарілої патерналістської моделі «опіки» до повного визнання суб'єктності кожного громадянина. У цій точці народжується феномен трансцендентної безбар'єрності, де трансцендентність як філософська категорія передбачає вихід за межі суто емпіричного досвіду, подолання видимих, обумовлених фізичною реальністю кордонів. Стосовно урбаністики та соціальної архітектури трансцендентна безбар'єрність вимагає назавжди подолати дефіцитарний підхід, коли людина з інвалідністю сприймається виключно крізь призму її обмежень. Простір нового часу має створюватися через визнання її профіциту — унікальної експертної оптики, суб'єктності та здатності виступати повноправним співавтором міського середовища.
Трансцендентна безбар'єрність — це спільний прагматичний вибір громади та муніципалітету. Це питання життєздатності міста в умовах нової складності світу. Сучасна модель урбанізму потребує відходу від уявлення про «середню, мобільну людину» на користь тотальної адаптивності простору. Людство ніколи не існувало виключно в межах фізичної реальності; люди завжди формували цивілізації завдяки колективним уявним конструкціям — міфам, законам, уявленням про «норму» та успішність. Протягом століть світ будувався навколо образу фізично сильного та функціонального суб'єкта, через що інші форми людського досвіду опинялися на периферії суспільної видимості. Варто зазначити, що тривале використання терміна «інклюзивність» як визначення сталої соціальної норми є помилковим, оскільки етимологія цього слова вказує суто на процеси залучення, тоді як кінцевою метою є створення органічного, рівноправного середовища.
Сьогодні головним викликом стає подолання залишків формального підходу, коли елементи доступності створюються без залучення експертного середовища та безпосередніх носіїв досвіду. Комісії при кабінетах часто залишаються безпорадними, а пандуси або інші конструкції монтуються без урахування реальних потреб, перетворюючись на звичайну декларацію. Місто має перейти до практики реального тестування інфраструктури спільно з профільними громадськими організаціями.
Водночас розвиток безбар'єрного середовища в Одесі гальмується не лише застарілими архітектурними формами, а й номенклатурним підходом деяких громадських об'єднань старого зразка. Окремі функціонери звикли використовувати статус захисників інтересів людей з інвалідністю виключно як інструмент для утримання власних кабінетів, отримання гуманітарних лотів та створення штучної напруги у відносинах із міськими департаментами. Замість конструктивного діалогу та спільної роботи над доступністю, такі керівники вдаються до голосних публічних звинувачень та деструктивного хайпу, намагаючись зберегти матеріальні блага чи пільгову оренду комунального майна. Спроби утримувати приміщення громади за принципом «оренду не плачу і нікуди не піду», прикриваючись долями людей з інвалідністю, — це шлях, який веде у глухий кут і дискредитує весь громадський рух. Справжня безбар'єрність почнеться тоді, коли ресурси та увага спрямовуватимуться безпосередньо людям, а не на утримання привілейованого становища окремих осіб, які гальмують реальні зміни заради власних інтересів.
Для України цей транзит до нових правил взаємодії має глибокий контекст. Події війни перемальовують долі й тіла, змушуючи суспільство переосмислювати саму природу людської присутності. Люди з інвалідністю війни перестають бути просто пільговою категорією — вони стають носіями нового досвіду реальності, нового бачення міста, простору та безпеки. У цих реаліях створення доступності стає питанням внутрішньої стабільності громад та елементарної соціальної справедливості. Якщо міське середовище післявоєнної України залишатиметься бар'єрним, це ускладнить адаптацію тих, хто пожертвував здоров'ям заради незалежності країни.
У цьому контексті важливо чесно визнати: суспільство, муніципальний сектор і самі захисники потребують переходу від гучних плакатних гасел до реальної, щоденної роботи. Постійне використання чутливих тем у кон'юнктурних цілях знецінює їхній зміст. Управлінське рішення полягає в тому, щоб перевести фокус із декларативної термінології на прагматичну безбар'єрність для всіх громадян, які мають важкі фізичні та ментальні травми. Спільне завдання міста та громадських об'єднань — фінансувати й розвивати не пафосні круглі столи, а безкомпромісну медико-соціальну та просторову інфраструктуру. Оцінювати ефективність виконаних робіт мають самі носії досвіду через прозору систему взаємодії з виконавчими органами влади.
Сучасний світ входить у фазу, де штучний інтелект, цифрові середовища та генеративні системи починають безпосередньо формувати структуру соціального планування. У цю епоху трансцендентна безбар'єрність отримує технологічний вимір: головним питанням стає доступ до процесів прийняття рішень та формування цифрового міського середовища. Сучасне місто перетворюється на когнітивний організм, де архітектура, транспорт та цифрова навігація об’єднуються в єдину мережу. Алгоритми міського управління мають створюватися за участю носіїв різного досвіду, щоб штучний інтелект навчався бачити людину в усій її складності. Ці системи повинні враховувати унікальну культурну спадщину Одеси та логіку міграційних процесів під час війни, забезпечуючи високу когнітивну аналітику простору.
Декларативні заклики до діджиталізації принесуть реальну користь тоді, коли експерти з архітектурно-просторової та цифрової доступності стануть повноправними партнерами у процесах цифрового аудиту міського середовища. Одеса, з її унікальною полікультурною ідентичністю та історичним досвідом взаємоповаги, здатна стати флагманським регіоном для впровадження цієї макростратегії. Київський район міста, що поєднує модерністські урбаністичні вузли, рекреаційні зони та щільну житлову забудову, є ідеальним майданчиком для реалізації принципів трансцендентної безбар'єрності. Захист Одеси — це захист її автентичного духу, її Genius Loci. Муніципальна політика має розвивати місто через його унікальність, уникаючи штучної уніфікації.
Європейський Союз, до членства в якому ми прагнемо, — це насамперед простір цінностей, де людська гідність є абсолютну константою. Трансцендентна безбар'єрність пропонує зазирнути за горизонт технічних регламентів, виявляючи за параграфами директив глибокий гуманістичний зміст. Ми прагнемо закріпити на рівні Одеської міської ради принцип, за яким людська гідність та суб'єктивний досвід є ключовими критеріями оцінки діяльності як органів влади, так і громадських інституцій. Справжня безбар'єрність починається в момент усвідомлення множинності людської природи як головної цінності майбутнього.
Тому цей Маніфест — це пропозиція конструктивного партнерства старій системі та водночас безальтернативна дорожня карта для нової муніципальної політики. ГО «Товариство Людей з Інвалідністю Київського Району Громади Міста Одеса» заявляє про готовність до відкритого діалогу та пропонує виконавчим органам влади Одеси три конкретні, партнерські кроки:
По-перше, ми пропонуємо впровадження інституту спільного експертного нагляду. Інфраструктурні об'єкти, реконструкція вулиць, ремонт дорожніх розв'язок чи сезонне облаштування рекреаційних зон мають проходити обов'язкове тестування та погодження за участю уповноважених експертів нашої ГО ще на етапі проектування.
По-друге, ми ініціюємо створення Координаційної Ради з питань когнітивної урбаністики та цифрової доступності при виконавчих органах влади з офіційним включенням представників нашої організації для спільного проведення технологічного та соціального аудиту міських сервісів.
По-третє, ми наполягаємо на переході до абсолютною прозорих і чесних правил взаємодії між містом та громадським сектором у питаннях використання комунального майна. Підтримка громади має надаватися тим організаціям, які спрямовують ресурси безпосередньо на допомогу людям і суворо виконують свої зобов'язання перед містом, виключаючи практику штучного тиску.
Ми володіємо унікальним експертним ресурсом, когнітивною аналітикою та готові до масштабної, взаємовигідної співпраці задля розвитку нашої спільної Одеси. Час односторонніх рішень минув — профільні фахівці у сфері безбар'єрності починають працювати разом.
