14/05/2025
Відгук-рецензія від Hooliyaiy Bohdan , що він виклав в своєму телеграм-каналі Pan Mytets ( https://t.me/panmytets ):
"Сьогоднішня п’ятниця митця буде не про героїв минулого, а про виставку, яку я відвідав учора.
Виставка Ніни Савенко "Прости мене, зайчику" – це про мертвий світ після титаномахії, у якій боги програли.
Земля цього світу буро-чорна. Небеса – похмуро-синюшні. Спустошений, випалений, ні травинки, ні деревця, жодної живої істоти, цей світ тихо догорає рожевими відблисками десь на горизонті, де все ще можна розгледіти полум’я великої битви. Але битва скінчилася, і в цілому доля світу вже зрозуміла – безцільно чекати свого розпаду у безкінечній тиші під холодним чорним небом.
Де-не де посеред пустелі можна знайти покручені тіла загиблих велетів. Вони вузлуваті, сині і безкровні, лише судомні пози нагадують про життя, що вже полишило їх. Кров виливається із мертвих тварин і стікає у жертовні чаші. Посеред цього царства блукають примари тварин, які колись населяли цю землю, але були зметені бурею безжальної війни. Вони прийшли подивитися на світ, у якому жили. Їх тіла сірі і прозорі, але зберігають всі риси живих істот. Химерна форма не-життя у світі, що вмирає, печальне нагадування про його минуле.
Виставка поділена на дві частини. Перша, більша – похмурий олійний живопис із моторошними картинами постапокаліптичного світу. Друга, менша, лише півстіни – маленькі монохромні автолітографії із зображеннями тварин. Здається, що цих милих крихітних тваринок було перенесено із великих живописних полотен, щоб врятувати їх від жахів, що розгортаються на них. І у процесі перенесення тварини втратили колір і почорніли від побаченого.
Посередині зали – велике гніздо, над яким зависла металева куля, що мовби вилетіла із нього. Її поверхня, гладка і нежива, мовби символізує той світ, який відображено на картинах навколо – застиглий у передсмертних конвульсіях, згаслий, мертвий. Єдині живі істоти, які може відобразити ця куля – відвідувачі виставки, що відбиваються у її дзеркальній поверхні. Що наштовхує на думки про те, чи не ми самі є причиною того, що сталося із нашим світом.
Поєднання трьох частин експозиції надзвичайно цілісне та вписане ідеально у простір.
Посеред школярської кон’юктурності та псевдоінтелектуальної претензійності того, що у нас зветься сучасним мистецтвом, тиха виставка Ніни Савенко "Прости мене, зайчику" вражає глибиною відчуття світу та емпатичністю його сприйняття. Один із найкращих бачених цьогоріч виставкових проектів.
Моя щира рекомендація всім відвідати Draft Gallery на Спаській до 7 червня".
