https://www.facebook.com/422066791879904/

Everyday Magic On Film, Kyiv (2026)

22/02/2022

Роджер Мейн (1929-2014) був сином видатного математика і за сімейною традицією мав стати науковцем, але батько помер поки Роджер вивчав хімію в університеті, то ж в Мейна з'явилася свобода обрати свою долю і він одразу ж почав фотографувати, ніколи не звертаючи ні до чого іншого.

'Пам'ятаю свій захват коли я повернув за ріг і вперше вийшов на Саутхем Стріт, вулицю на яку я повертався знов і знов'
Саутхем Стріт була нетрями післявоєнного Лондона, ця пуста від машин вулиця була переповнена дітьми.

В той день Роджер зняв там 64 кадри, а загалом 1400.
Він зробив на цій вулиці розгорнутий портрет першого покоління дітлахів після Другої Світової.

І хоча він знімав і дорослих, та саме дитяча фотографія зробила його відомим.

Коли сім'я переїхала до більш тихої місцини в його портфоліо додалися мальовничі краєвиди Британії.

Він продовжував знімати дітей, вже й своїх, кожного року збираючи подарунковий альбом з цих фото для дружини.

15/02/2022

Хан Янгсу (1933 - 1999) народився в заможній родині в Кореї (зараз Північній), з дитинства він займався малюванням, а фотографія була для нього хобі. У 1950 - 1953 Янгсу воював на стороні Південної Кореї. А після війни вирішив приділити увагу фотографії.

Хана приваблювали відновлення та модернізація Сеула після війни. Він заархівував ці зміни в дуже поетичній манері.

'Після війни все ще відчуваючи усю її трагічність я опинився посеред міського хаосу. Я був вражений коли побачив ту рішучість та спрямованість духу з якою людина хоче продовжувати своє життя - просту та природню, та в одночас таку глибинну.'

У 1966 він відкрив власну студія фешн та рекламного фото що здобула великого успіху.
Також Хан приймав участь та допомогав розвивати багато фото спільнот, таких як Shinsunwwhue або Група Нової Течії, група фотографів реалістів що переймалися соціальними питаннями Кореї.

09/02/2022

Гордон Паркс (1912 - 2006) наймолодший з 15 дітей в сім'ї бідних фермерів Паркс змалечку відчував на собі усі перепони сегрегації, але його мати вчила його що 'він не може здаватися через те що він чорний і може дістатися такого самого успіху як і білі'.

Коли мати померла Парксу було 15 і він поїхав жити до сестри, проте її чоловік вигнав його і він залишився один на вулицях Міннеаполіса. Гордон почав грати на фортепіано в борделі, перепробував купу робі, а коли працював офіціантом на потязі вперше побував на виставці фотографа.

'Я побачив що камера може бути зброєю проти бідності, проти расизму, та інших кривд. І я зрозумів що маю мати камеру'.
Першу камеру він купив в ломбарді, коли проявив свою першу плівку його кадри так вразили співробітників фотомайстерні що ті запропонували зробити його виставку

Також вони порадили йому піти до магазину жіночих суконь і запропонувати їм зробити каталог. На диво магазин погодився, а Гордон так вдало виконав завдання що почав отримувати інші замовлення.

Паралельно з фотографією суконь та елітних спільнот Гордон знімав бідне життя (вже в Чікаго) і отримав за ці фото грант у 2000$ (приблизно 35000$ зараз) та роботу в Адміністрації Безпеки Ферм де знімав різні соціальні сюжети.

Аби працювати в агенції він переїхав у Вашингтон де на той час сегрегація була набагато жорсткішою за ту до якої він звик. Це наштовхнуло Паркса на проект з прибиральницею АБФ, з якою він зробив портрет відсилання до знаменитої картини Американська Готика.

АБФ перейшла до Офісу Воєнної Інформації і сюжети Паркса становилися все різноманітниими. Пізніше він працював на Standart Oil Co. у Нью Джерсі.

В Паркса була велика сім'я і аби забезпечити їх усім потрібним він підзаробляв модними зйомками для Vogue.

Гордон хотів більшого і одного разу просто прийшов зі своїми фото до редактора Life без домовленостей. Той сказав що він може знімати для Life якщо зробить репортаж про банди Ґарлема. Паркс провів декілька тижнів з бандою поки вперше зробив фото, репортаж став успіхом.

Так Паркс став не лише першим афроамериканським фотографом а й першим аф.ам. у Life.
Його наступним сюжетом була сегрегація в Алабамі. Life хотіли показати що якщо аф.ам. дотримуються правил сегрегації то нічого не втрачають але репортаж вийшов зовсім не таким.

В Бразилії Паркс знімав найбідніші фавели. Він показав їх крізь життя сім'ї в якій хлопець Флавіо сильно хворів. Паркс відвів його до першого в його житті лікаря. Той сказав що Флавіо залишилося два роки. Читачі Life зібрали гроші на лікування та новий дім для Флавіо.

Ще один великий проект - фотоісторія приступного світу Америки знята в декількох крупних містах Америки.
Художні фотографії для ілюстрації новели 'Невидима Людина'.

Паркс став першим журналістом якому вдалося зробити матеріал про афро американців що подалися до мусульманства, він близько познайомився з Малькольмом Ікс. А потім і з Мухамедом Алі.

Паркс був всесторонньо талановитою людиною. Він написав 20 книг, серед яких - художні, автобіографічні та учбові.
Зрежиссерував та зняв 11 фільмів, став першим аф.ам. режисером та знявши першого аф.ам. экшн героя головного плану.
Став композитором 6 оркестрових творів та 1 балет.

А наприкінці життя почав малювати компонуючи малюнки у фотографії.

02/02/2022

Дейв Хіс (1931 - 2016) народився коли його батьки були ще підлітками й через 4 роки вони віддали його до притулку. В 15 років Дейв побачив фоторепортаж Life 'Історія Поганого Хлопчика' про життя у притулку і відчувши єдність з цією історією вирішив стати фотографом.

Першу найдешевшу камеру він роздобув ще в притулку, після працював офіціантом аби купити пристойну. В молоді роки він робив маленькі друковані журнали зі своїми фото, називав їх 'Макети'.

У 1952 його відправили на війну до Кореї як кулеметника.

По поверненню Хіс вивчав мистецтво в коледжі у Філадельфії та Інституті в Чикаго заробляючи на навчання як асистент на комерційних зйомках.

Все своє життя Хіс готував свій фото альбом який надрукував власним коштом. Альбом 'Діалоги з Самотністю' неначе відображає самотне та важке життя Хіса.

За його словами цей альбом мав позбавити його від порожнечі від втрати матері, на той час він вже 10 років працював над своїми почуттями з психологом.

Фотографії Хіса приваблюють своєю контрастністю - все тому що Хіс мав власний стиль друку - він сильно затемняв темне та висвітлював світли частини фотографії. Багато хто замовляв в нього друк власних фотографій, так майстерно він ним займався.

У 1970 Дейв емігрував у Торонто де решту життя був викладачем у Політехнічному Інституті Торонто.

25/01/2022

Брюс Девідсон (1933). Брюс вперше дізнався про фотографію у 10 років, коли його друг показав йому даркрум у себе вдома. Брюса вразило як зображення з'явилося з пустоти і повернувшись додому він вмовив мати зробити даркрум з комірчини у підвалі.

Камеру Девідсону надав вітчим який отримав її за військову службу. Фото стало для Брюса ще й перепусткою до свободи, йому дозволялося гуляти та фотографувати самому, якщо повернеться до сутінок, так він вивчав світ і вже у 14 отримав премію за свої фото на конкурсі Kodak.

Навчаючись у Йель Девідсон зробив серію фото футбольної команди яка потрапила до Life. Одразу після цього його відправили до складу військ у Париж, але у казармах Девідсон пробув не довго 'Ми бачили твої фото у Life, кидай ганчірку, ти будеш фотографувати генерала'.

В Парижі солдати познайомили його з вдовою імпресіоніста Леона Фуше, серію фото про її життя Девідсон показав Брессону та назвав 'Вдова з Монмартру'.

Якось Брюс спитав свого сержанта 'куди б ти послав свого найлихішого ворога' той відповів 'Це легко - Cwmcarn у Уельсі, жахливе місце'. Тож наступного звільнення Брюс вже прямував туди. Дорога зайняла багато часу, і аби його не визнали дезертиром, він пробув там лише пів години. Це було шахтарське містечко в якому Девідсон побачив 'незвичайну красу в такому жахливому житті', в ту подорож він не зробив жодного фото, але через багато років повернувся аби це виправити.

Наступного разу Девідсон побачив Брессона вже у Нью Йорку проїзджаючи повз у автобусі. Він наздогнав Анрі, а той запросив Брюса на зустріч фотографів Магнума. Архівіст Магнуму порадив Брюсу придивитися до цирку що був у місті, так з'явилася ще одна цікава серія Брюса.

Головна тема усіх робіт Брюса - периферійні спільноти і як він каже про себе він 'аутсайдер у середині цих груп'. Не зважаючи на те що до них він не належить Девідсон завжди проводить достатньо часу з об'єктами своїх репортажів аби стати для них 'своїм'.

Це добре видно у серії робіт присвяченій підлітковій банді The Jokers яку він зняв вже будучи членом Магнуму. Він дізнався де вони збираються з газет, знайшов їх та запропонував задокументувати їх травми задля подальшіх клопотань.

Ватажок банди запросив Брюса відвідати один дах з гарним краєвидом, Брюс був певний що він його зіштовхне, але також знав що якщо не піде вже не зможе утворити зв'язок з бандою й пішов.

За репортаж з бандою Девідсон зміг отримати грант на вивчення молодіжних утворень Америки. Магнум підказав йому звернути увагу на Freedom Rides на півдні (1961), на той час Брюс не мав жодного уявлення що там коїлося але поїхав, зробивши вагомий внесок в висвітлення боротьби.

Девідсона часто питають чи вважає він свій фото вклад активістською та політичною діяльністю, він завжди відповідає що лише фотограф, що ж до політики то 'кожен з нас робить політичну заяву коли прокидається в ранці'.

З 1970 по 1972 роки Девідсон присвятив фотографуванню східної частини Ґарлему. Ця робота допомогла активістам домогтися покращення стану района і стала гарним продовженням до Freedom Rides.

1980-82 фотографував у кольорі надзвичайно небезпечне на той час місце - метро Нью Йорку, що також допомогло привернути увагу до проблеми.

1990 він створив добірку на шану перлини Нью Йорка - Центрального Парка.

Два фото Девідсона стали обкладинками відомих музичних альбомів, чи впізнаєте чиїх?)))

Зараз Брюсу Девідсону 88, він продовжує знімати і каже що в його домашньому архіві ще є місце на 10-20 років фото матеріалів.

Якщо вам сподобалася історія Брюса радимо подивитися унікальний фільм про та з участю вуличних фотографів Everybody Street що є у вільному доступі на YT.

18/01/2022

Деніс Сток (1928 - 2010) - народився в бідній сім'ї емігрантів у Бронксі. Підзаробляв з 7 років, а у 18 пішов до армії. Після армії пішов на навчання до фотографа з Life Гйона Міллі.

У віці 23 років Деніс виграє премію для молодих фотографів від Life з репортажем про іммігрантів у Нью Йорку. Цей репортаж відкрив для нього світ професійної фотографії, а також двері до Магнуму до якого його запросили того самого року.

Сток відомий численними фото Джеймса Діна, якого він супроводжував декілька останніх місяців життя Діна, розкривши його світ широкому загалу та зробивши вклад в феномен його популярності.

Їх відносини намагалися відобразити в дуже не якісному фільмі 'Життя' 2015 де уся історія викривлена, а актор Джеймса настільки ж неприємний, наскільки Дін був привабливим.

Сток практично став портретистом славетних.

Та не лише Голлівуду, а й музичних зірок - таких як Луі Армстронг, Елла Фітцжеральд, Дюк Елінгтон, Майлс Девіс, та інших.

Наступними масштабними сюжетами Стока були закриті ком'юніті - від байкерів до хіпі комун Каліфорнії.

Під кінець своєї кар'єри Деніс приділяв усю увагу кольорам та мальовничості природи фотографуя природу Провансу, Ґаваїв та інших прекрасних місцин.

Якщо Вас зацікавила творчість Деніса Стока подивіться замість 'Життя' (ну дуже поганий фільм) його інтерв'ю Dennis Stock - The Articulate Image (безкоштовно на vimeo)

11/01/2022

Ікко Нарахара (1931 - 2020) - один з найвідоміших японських фотографів. Ікко був сином прокурора та отримав диплом в юриспруденції, та його звабило мистецтво і він закінчив ще й магістратуру з історії мистецтва.

Після магістратури Ікко потрапив до творчого авангардного кола Jitsuzaisha (справжнє існування) і утворив разом з деякими його учасниками фото агенцію Vivo що оперувала на кшталт Magnum тільки у Японії.

Перша виставка Ікко принесла йому величезний успіх. Її темою було порівняння життя шахтарів з острова Ґунканджіма та мешканців села що знаходилося під вулканом та немало доступу до ґрунтових вод.

В наступній серії він також використав порівняння. Цього разу буденного життя в'язнів жіночої тюрми та монахів, день обох проходив за важкою працею, але в монахів вона була добровільна.

Фотографії Ікко дуже сюрреалістичні і нагадують картини.Це дуже не типово для Японії яка вважала що фото має втілювати об'єктивний документалізм, так навіть канджі фото - 写真 перекладається як 'копія правди'. Ікко ж надихався теоріями О.Штейнерта (якого ми вже розглядали в наших добірках)

У 1962му Ікко залишив Японію на три роки та подорожував Європою. Свої фото з подорожі він поєднав у серію 'Час що зупинився'.

Повернувшись до Японії Ікко багато зображав вуличне життя різних міст.

З 1970 по 1974 Ікко знімав Америку та назвав цю серію 'Там де Розчинився Час'.

По поверненні до Японії Нарахара став викладачем в Університеті рідного міста Фукуока.

04/01/2022

Марвін Ньюман (1927) полюбив фотографію у 16 у Бруклінському Колледжі.

Він приєднався до фото ліги Нью Йорку, а у 1949 відправився до Інституту Дизайну, де став одним з трьох перших у світі людей з офіційним дипломом з фотографії.
Навчав його вже відомий нам Ґеррі Каллаґен.

Марвін дуже різносторонній фотограф, за своє життя він зняв художньо, комерційно, фешн, стріт, etc. Вважається що саме через це він доволі довгий час був не визнаним і здобув популярності лише у віці 80+

Інша ж причина це любов Марвіна до кольорової фотографії. Він був одним із перших хто почав її використовувати, а світ тоді не сприймав колір як серйозну фотографію, та Марвіну було однаково.

Як фотожурналіст Марвін часто знаходив свої сюжети сам, продуманий історію від початку до кінця. Так він обрав знімати проституток у Парижі для видання Life.

А іншогоразу вже знімав репортаж з Вол Стріт.

Марвін вважає що багато чому навчився працюючи на Life. Деякий час його работою був друк з негативів інших фотографів і він мав доступ до робіт найвідоміших того часу.

Особливо багато та вдало Марвін знімав спорт. Sports Illustrated мав його за найкращого фотографа.
Він став першим фотографом що знімав спортивні події в кольорі.
А його фото команди TCU у роздягальні перед матчем 1957 Sports Illustrated назвали головним спортивним фото сторіччя.

21/12/2021

Інге Морат (1923 - 2002) - австрійська фотографиня, журналістка та поліглот. Її батьки були вченими та подорожували від лабораторії до лабораторії Європою, аж доки, саме перед Другою Світовою, не зупинилися в Берліні, де Інге отримувала освіту.

Після навчання Інге відправили на примусову практику до Темпельгофу, куди також відправляли полонених з України. Фабрику бомбардували і Інге втекла до Австрії, жахіття що вона бачила на своєму шляху назавжди відвадили її фотографувати воєнні сюжети.

Морат вільно володіла французькою, англійською, румунською, німецькою, іспанською, російською та китайською й дуже складно писала тексти. Ці її текст сподобалися Анрі Картье Брессону (якого ми вже вивчали)) і він запропонував їй бути редактором Магнума у 1949 році.

Її завданням було супроводжувати фотографії та проекти Магнума текстами. Звичайно вона добре вивчала фото матеріал і як казала пізніше 'вивчила фотографію ще до того як узяла у руки камеру, за фотографіями Брессона та інших учасників'.

Інге відчувала що її рідна мова (німецька) для світу асоціювалася з нацистами й написання тексту вже не приносило їй такого задоволення, в фотографії вона знайшла для себе нову мову своїх почуттів.

Вона почала фотографувати у Венеції, продавала свої фото під псевдонімом Egni Tharom (її ім'я навпаки). У 1953 її запросили до Магнуму вже як фотографа. Перше її завдання - те від якого відмовилися чоловіки - райони Сохо та Мейфер та портрет Евелін Неш, її затвердили у 1955.

У 1958 Інге зробила один зі своїх найвідоміших проектів - подорож вздовж Дуная під час якої вона документувала життя місцевих народів.

У 1958 Інге зробила один зі своїх найвідоміших проектів - подорож вздовж Дуная під час якої вона документувала життя місцевих народів.

Одним з проектів Магнуму було документування кіно зйомок, це було одним з завдань Інге на початку карьери. На одній такій зйомці вона познайомилася з Артуром Міллером - відомим драматургом, який тоді був одруженим з Мерлін Монро. Через 2 роки Інге та Артур узяли шлюб.

Інге дуже багато подорожувала і завжди намагалася щонайглибше вивчити мову та культуру країни до якої вона їде, аби детальніше її зобразити. Вона робила репортажі з Іспанії, СССР (навіть була у Одесі), Китаю, Ірану, та інших.

Пізніше Інге переїхала до Америки, де почала більше часу приділяти сім'ї та двом дітям.

В кожній своїй подорожі Морат починала дружні відносини з митцями. Так одного разу вона прийшла до Стейнберґа зробити портрет, а він відкрив їй двері в паперовій масці, з того почалася їх спільна серія портретів.

В 2002 вона здійснила свою мрію і відвідала рідні краї на кордоні Штирії та Словенії, після чого загинула у віці 78 від раку.

14/12/2021

Сьогодні в нас за планом прогулянка сонячною (та не тільки) Каліфорнією. Адже фотограф Фред Лайон (1924 - ...) присвятив її фотографуванню вже 75 років.

Першу камеру Фред купив ще у школі. Як він каже 'в ті часи мене цікавило як приваблювати дівчат. Я подумав, якщо в мене буде камера, то може і успіх'.

Закінчивши школу у 14, Френк пішов вивчати фотографію, а звідти потрапив до армії воєнним фотографом, де висвітлював сюжети пов'язані з Білим Домом та президентами. Повернувшись додому Фред працював фотожурналістом на відстані і міг обирати власні сюжети у Сан Франциско де мешкав.

Він створив захоплюючи портрет Каліфорнії 40х - 50х років, та що вражає він не сумує за часами яких вже нема, адже Фред вважає що живе місто повинно розвиватися й любить Сан Франциско таким яким воно є в будь який.

07/12/2021

Серхіо Ларрейн (1931-2012) - найвідоміший фотограф Чилі, що фотографував лише 10 років але зробив величезний вклад та надихнув багатьох.

Серхіо походив з дуже заможної сім'ї і з дитинства виявляв деякий протест сімейним устоям. Ще з підліткового віку він шукав таємничий сенс життя, його правду та смисл. Спершу він вирішив вивчитися на лісничого, аби жити на півдні Чилі в недоторканих та родючих лісах.

Почавши навчання в Штатах Серхіо заробляв офіціантом і так назбирав на фотокамеру Leica3, не тому що хотів фотографувати, а тому що побачивши її вирішив 'що це найгарніша річ яку можу собі дозволити'. Так він і почав фотографувати.

Через 2 роки він покинув навчання і вирішив що аби відкрити правду цього світу йому потрібна робота мандрівника. Він купив собі флейту та збирався грати на неї у кафе, але згадав що його приваблює фото. Вирішив рушити до Чилі на грузовому кораблі.

Невдовзі після повернення додому помер його брат і уся сім'я відправилася подорожувати Європою на рік, аби подолати горе. Серхіо фотографував.

Одного разу зробивши фото Нотр-Даму він побачив на знімку пару за суперечкою. Його вразило що він не помітив їх коли знімав. Він розповів про це Хуліо Кортазару який зробив з фотографії коротку повість The Devil's Drool яку екранізували в культовий фільм Blow-Up 'Збільшення' 1966.

Неначе Будду його вражала бідність та несправедливість довколишнього світу, він обрав життя в бідному будинку, а його головними сюжетами стали покинуті вуличні діти.

В пошуках заробітку він надіслав фото з дітлахами до MOMA де Едвард Стайхен (видатний фотограф якого ми розглядали в першому випуску) купи два його фото.
Далі у 1958 Серхіо вмовив Британського Консула надати йому грант аби фотографувати вулиці Лондона.

Фотографії Лондона які зробив Серхіо привернули увагу Анрі К. Брессона (з яким ми теж вже знайомі)) і він запросив Ларрейна до Магнуму. На той час Магнум вже мав такі собі іспити, за якими запрошені затверджувалися на посаді.

Серхіо дали неможливе завдання - зробити портрет боса італійської мафії - Джузеппе Руссо, якого розшукував за численні вбивства інтерпол.Серхіо знадобилося декілька місяців у Італії аби знайти,та декілька тижнів аби увійти у довіру до цієї людини. Сенсаційні знімки облетіли світ.

Серхіо знімав 10 років. За цей час він втратив надію знайти правду у фотографії і зрозумів що фото безпритульних не роблять їх кількість меншою.
У 1972 він вирішив стати відлюдником.
С того часу він жив сам у горах, медитував, вивчав східні філософії, займався йогою та малював.

Він дуже хотів аби про його фото усі забули, адже зайва увага заважала його новому шляху, проте інтерес до його роботи лише зростав, та продовжує.

Єдиним зв'язком який він підтримував з зовнішнім світом було листування в якому він відкривав племіннику, який мріяв фотографувати, секрети покликання.
Він радив йому 'відправитися у подорож на кораблі, опустити вітрила... і пливти подалі від речей які тобі знайомі ближче до невідомих, мандрувати від місця до місця. І тоді ти почнеш відкривати нове, в твоєму розумі будуть утворюватися обриси, вважай їх відіннями.'

Якщо в Брессона квінтессенціє фотографії був decisive moment (вирішальна мить) то для Ларрейна - state of grace (благоговійний стан). 'Гарна фотографія, чи будь який інший прояв людини, виникає в благоговійному стані. Він приходить коли ти позбавлен умов, обов'язків конкуренції, і вільний наче дитина яка вперше відкриває для себе реальність. Ты озираєшься довкола з подивом адже ти бачиш усе вперше.

06/12/2021

Плівка Fuji 120 Pro 400h
Камера Lubitel2

Everyday Magic On Film

22/02/2022

15/02/2022

09/02/2022

02/02/2022

25/01/2022

18/01/2022

11/01/2022

04/01/2022

21/12/2021

14/12/2021

07/12/2021

06/12/2021

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category