Archive UU

01/04/2026

Сьогодні ми відзначаємо 97 річницю від дня народження Анатолія Лимарєва (1929–1985) – визначного представника українського неофіційного мистецтва, чия персональна виставка наразі представлена в Національний художній музей України / National Art Museum of Ukraine.

Мистецький доробок Лимарєва тісно пов’язаний з карбуванням мальовничих краєвидів Донеччини. На відміну від соцреалістичного пейзажного живопису, де природа часто слугувала лише тлом для героїзованих образів трударів, у художніх візіях Лимарєва головним образом є сонячне сяйво. У роботах митця немає індустріальних мотивів чи ідеологічної риторики – натомість присутнє всепроникне світло, що огортає простір і перетворює його у багатогранну кольорову метафору художнього прозріння.

Близький друг митця, художник Яким Левич, згадуючи Лимарєва, зазначав: «Він щоразу “вмирав” на полотні, бо кожна картина писалася ним як перша. Я гадаю, що художньої напруги, присутньої в одній його роботі, вистачило б на десять доль».

Сьогодні російські бомбардування стирають із лиця землі донецький степ разом із його селами, оселями та людськими історіями. У цій реальності живопис постає не як фіксація миті, а як форма збереження часу – саме так працював Анатолій Лимарєв, вкладаючи глибокий сенс у кожну деталь у контексті пошуку ідеальних колористичних і композиційних рішень.

Виставка “Сонцесхід”, де представлено близько ста творів живопису і графіки митця, триватиме в Національному художньому музеї України до 21 червня 2026 року.

Графік роботи: четвер – неділя; 12:00 – 18:00

20/03/2026

Сьогодні, 20 березня, ми відзначаємо 83 річницю від дня народження Миколи Трегуба (1943–1984) – знакового митця київського андеграунду, чия творчість вплинула на формування українського варіанту постмодернізму.

Микола Трегуб – автор понад тисячі експериментальних полотен, в яких присутні впливи філософії екзистенціалізму, а також постійна присутність архетипових образів народної культури. Відсутність академічної освіти стала формальним приводом для системного тиску з боку радянських інституцій: художника не допускали до офіційних виставок, не давали замовлень, а дві його короткочасні експозиції були оперативно закриті. Попри тиск і заборони, Трегуб продовжував опиратися системі — як у мистецтві, так і в повсякденному житті. Він спілкувався виключно українською омовю, органічно вводячи діалектизми, що в умовах 1960–70-х років лунало як чітко окреслена громадянська позиція.

У 1963 році разом із близьким товаришем, художником Вудоном Баклицьким, Трегуб заснував творче об’єднання New Bent. Їхні неофіційні виставки у просторі покинутого цегляного заводу в Києві сьогодні можна розглядати як один із перших прецедентів артсквотерства в Україні — задовго до того, як наприкінці 1980-х мистецькі сквоти стануть важливими осередками київської андеграундної культури.

Більше про Миколу Трегуба та його творчість за посиланням: https://archive-uu.com/ua/profiles/mikola-tregub

06/03/2026

Сьогодні, 6 березня, ми відзначаємо 101 річницю від дня народження Валерія Ламаха (1925–1978) – видатного київського художника неофіційного мистецького кола!

Під час Другої світової війни молодий Валерій Ламах провів три роки на примусових роботах у Німеччині, і цей травматичний досвід значною мірою визначив його подальше життя та мистецтво. Саме там він познайомився з філософськими працями Гегеля, Канта та Шопенгауера, які знаходив серед руїн після бомбардувань. Як згадувала згодом його дружина Аліна Ламах, занурення у внутрішні переживання, навіть у світ нездійсненних ілюзорних мрій, допомагало витіснити думки про сувору реальність – і саме тоді зародилася ключова категорія його філософії: «Коло вічного повернення».

Упродовж наступних трьох десятиліть Ламах таємно розробляв власну філософсько-художню модель світу, яку з 1969 року почав фіксувати у «Книгах схем» – своєрідному філософсько-візуальному корпусі на перетині візуального мислення, філософії, езотерики та поетичного письма. Як згадувала дружина художника Аліна Ламах, ці тексти виникали як живий інтелектуальний діалог: художник читав їх колу друзів-однодумців, а обговорення ставало частиною самого творчого процесу. Схема у філософії автора – це «мова, де образи випромінюють світло, приймаючи на себе світло інших, самі не змінюючись, не деформуючись для зв’язку з іншими. Схема – це точки, що дихають світлом, безкінечно наближаються, полуменіють і гаснуть, аби виразити невиразимість світу. Попри залученість до офіційної художньої системи та державних замовлень, Ламах водночас розгортав власне інтелектуальне дослідження сутності культури й мистецтва, ролі митця як духовного медіатора та фундаментальних законів людського буття.

Більше про Валерія Ламаха та його мистецтво за посиланням: https://archive-uu.com/ua/profiles/valerij-lamah

03/03/2026

Сьогодні, 3 березня, ми відзначаємо 95 річницю від дня народження Ернеста Коткова (1931–2012) – видатного монументаліста, живописця, графіка та одного з тих, хто сформував візуальну мову київського неофіційного мистецтва другої половини ХХ століття.

На початку творчого шляху Ернест Котков активно звертався до політичного плакату, однак робота над офіційними замовленнями ніколи не обмежувала його мистецьку оптику: художник захоплювався джазом, уважно стежив за світовим модерним мистецтвом і послідовно вибудовував власну експериментальну траєкторію.

Під час навчання у Київському державному художньому інституті познайомився із іншим митцем, що згодом стане однією з ключових постатей київського андеграунду – Валерієм Ламахом. Їхній творчий тандем у 1960-х став прикладом синтезу особистої мистецької свободи та роботи з публічним простором. Разом вони втілили ряд монументальних проєктів, що органічно доповнили урбаністичний ландшафт Києва, сучасних Маріуполя та Кам’янського. У співавторстві з Іваном Литовченком вони створили декоративні панно в інтер’єрах Київського річкового вокзалу. Серед інших знакових проєктів – оформлення ресторану «Метро» на Хрещатику, мозаїка «Симфонія праці» на Берестейському проспекті у Києві, оформлення інтер’єрів Палацу культури «Хімік» у Кам’янському.

Більше про Ернеста Коткова та його творчість: https://archive-uu.com/ua/profiles/ernest-kotkov

16/02/2026

Сьогодні, 16 лютого, ми відзначаємо 93 річницю від дня народження Якима Левича (1933–2019) – автора унікальних творів живопису і графіки та головного художнього редактора дитячого журналу «Малятко».

Замолоду на Левича справила сильне враження виставка творів закарпатських художників, що тривала у Києві 1956 року. Два роки потому його виключають із Київського державного художнього інституту «за спотворення людей і природи у буржуазно-формалістичному дусі».

У візуальній мові Левича тяглість до великих смислів, фундаментальних тем завжди співіснувала з увагою до повсякденного життя та внутрішнього світу людини. Мистецтвознавиця Галина Скляренко зазначає, що головне у його творах – «живописне марево, це густе середовище, що летить і дихає, яке й втілює для художника „світ у нас і навколо нас“. А ще – неповторна інтонація щемливого смутку, часу, що минає, очікування, втрати й мудрого прийняття життя у всій його невичерпній простоті й складності…». Роботи Левича довгий час не були представлені на виставках, практично залишаючись невідомими як широкому загалу, так і фахівцям.

Окрема сторінка його творчості – участь у створенні пам’ятника «Менора» у Бабиному Яру (у співпраці з Юрієм Паскевичем та Олександром Левичем). Рельєфи «Процесія» і «Жертвопринесення Авраама» на гілках семисвічника стали символічним узагальненням пам’яті, болю і духовної стійкості.

Дізнатися більше про життя й творчість Якима Левича: https://archive-uu.com/ua/profiles/yakim-levich

15/02/2026

Сьогодні виповнюється 88 років непересічному українському художнику, лауреату Шевченківської премії (2017) - Миколі Малишко!
Дізнавайтесь більше про творчій шлях художника на сторінках Archive UU: https://archive-uu.com/ua/profiles/mikola-malishko

08/02/2026

Сьогодні день народження Віктора Зарецького (1925–1990) — одного з ключових художників другої половини ХХ століття, учасник дисидентського руху шістдесятників.

Народився 8 лютого 1925 року на Сумщині. Пройшов війну, після демобілізації навчався у Київському художньому інституті, де сформувався як надзвичайно сильний живописець. У 1950-х працює в офіційному мистецькому полі, викладає, бере участь у великих виставках, стає членом Спілки художників.

У 1960-х пише полотна «Збирання льону. Портрет ланкової П. Сироватко» та «Дівчата». Разом з іншими картинами та етюдами так званої «селянської серії», вони знаменують відхід від канонів соціалістичного реалізму та захоплення українським народним мистецтвом.

Разом із художницею Аллою Горською — своєю дружиною й однією з ключових фігур українського дисидентського мистецтва — Зарецький працює над монументальними мозаїками та розписами, що стали важливою частиною візуальної культури України. Підписує лист-протест 139-ти діячів науки і культури, спрямованим проти незаконних арештів і закритих судів над дисидентами, за що його виключають зі Спілки художників України (згодом поновлюють).

Після загибелі дружини та батька митець усамітнюється та впадає в довготривалу депресію.

У 1970х роках співпрацює з дитячими журналами «Малятко» та «Барвінок», оформлює низку книжок. Здійснює монументально-декоративні оформлення Івано-Франківського, Сімферопольського та Сумського театрів. Створює серію жіночих портретів. Вплив сецесійної естетики, відчутний у цих роботах, згодом визначить появу нової образної та формально-стилістичної мови у творчості Зарецького.

Помирає 23 серпня 1990 року під Києвом.

Більше про митця: https://archive-uu.com/ua/profiles/viktor-zarec-kij

02/02/2026

Сьогодні, 2 лютого, ми відзначаємо 92 річницю від дня народження київського нонконформіста Костянтина-Вадима Ігнатова!

Костянтин-Вадим Ігнатов багато років свого життя працював ілюстратором видавництва «Веселка», де оформив понад сотню видань дитячої літератури. Мирне співіснування «дозволеної» роботи й мистецтва для себе та вузького кола однодумців було характерною моделлю українського неофіційного мистецтва другої половини ХХ століття, а самобутні книжкові ілюстрації Ігнатова часто були важливим чинником, що привертав увагу українців до цих видань.

На початку 1970-х років уже сформована живописна манера Ігнатова позначена сатирою, що проявляється через абсурдистські світи, навмисно сконструйовані автором як простір тонкої інтелектуальної гри. Відома мистецтвознавиця Ганна Заварова свого часу звернула увагу на разючу смислову багатозначність образних елементів у творах Ігнатова, в яких колір, світло, фактура, сюжет і навіть сам міф перетворюються на пластичні тропи. Наскрізні мотиви – Гра, Музика, Місто, Персонаж, Квіти – функціонують як метафори, що не фіксуються в одному прочитанні, а постійно змінюються залежно від погляду глядача. Саме тому живописні та графічні твори Ігнатова постають як тонкі, іронічні та водночас дуже чесні висловлювання про світ.

Дізнатися більше про творчість Костянтина-Вадима Ігнатова: https://archive-uu.com/ua/profiles/ignatov-kostyantin-vadim

25/01/2026

Сьогодні, 25 січня, згадуємо Володимира Мельніченко- видатного українського художника, скульптора, монументаліста, який народився в цей день 94 роки тому.
Більше про життя та творчість непересічного майстра дізнавайтесь за посиланням:

Роки окупації проводить у рідному місті разом з матір’ю, бабусею та дідом. На очах Володимира палав Хрещатик, а знайомих дітей з сусіднього двору гнали до Бабиного ...

16/01/2026

Сьогодні день народження Вудона Баклицького (1942–1992) — київського художника неофіційного мистецького кола.

Він народився 16 січня 1942 року в Казахстані, з кінця 1940-х жив у Києві. Малювати почав рано — мистецтво прийшло до нього через життя поруч із художниками та їх майстернями.

Увесь свій творчий шлях Баклицький принципово залишався поза офіційною системою. У 1960–70-х разом із Миколою Трегубом заснували об’єднання New Bent, яке влаштовувало неформальні виставки в нетипових просторах.

Баклицький майже не робив кар’єри, не вибудовував образу художника “для публіки”, але мав сильне коло друзів, учнів і послідовників. У 1980–90-х викладав неформально, брав участь у виставках альтернативних груп.

Живопис художника — фрагментарний, нервовий, зібраний із дрібних “уламків”, часто написаний на картоні, з густою, різкою фактурою.

Вудон Баклицький помер у Києві 7 липня 1992 року.

Більше про художника: https://archive-uu.com/ua/profiles/baklic-kij-vudon

07/01/2026

Сьогодні, 7 січня, ми відзначаємо 100 років від дня народження Веніаміна Кушніра – одного з ключових митців українського шістдесятництва.

Веніамін Кушнір (1926–1992) – визнаний живописець, автор понад п’ятисот робіт у жанрах пейзажу, портрету, натюрморту і жанрової сцени. Центральне місце в його доробку посідають полотна національно-патріотичного спрямування, у яких Кушнір осмислює травматичний досвід української історії в умовах колоніального поневолення.

На початку 1960-х Веніамін Кушнір був активним учасником Клубу творчої молоді «Сучасник», очолював його художню секцію та перебував у тісному колі київського неофіційного мистецтва. Його пов’язували дружні та професійні стосунки з Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Людмилою Семикіною та іншими митцями, які спільними зусиллями формували середовище київського андеграунду та визначили етичні й естетичні координати епохи.

Одним із найгостріших висловлювань митця є картина «Скерцо» – метафоричний образ зґвалтованої України. В інших роботах художник звертається до теми традиційної культури як простору пам’яті та ідентичності, наполягаючи на її збереженні й тяглості. А джерелом інтересу до різних форм репрезентації традиційної культури для художника стали подорожі Поділлям, Карпатами, Київщиною та іншими регіонами України. У візуальній мові Кушніра українська філософія повсякдення межує з тонким проникненням у складний внутрішній світ людини, і це постає як свідчення глибоко гуманістичної природи його мистецтва.

Детальніше про творчість Веніаміна Кушніра: https://archive-uu.com/ua/profiles/veniamin-kushnir