24/02/2023
24.02.2022
Це моя пам'ять того ранку.
Прокинулася від вибухів о 5 ранку. О 5:30 вже бігла до метро та побачила багато людей. Купила квиток у метро, щоб доїхати додому до мами, а о 10 ранку я вже сиділа у метро безкоштовно. За два тижні до нас по рації почали звертатися не "пасажири метрополітену", а "жителі метрополітену". Ми навіть приготували борщ. #5740 Це номер нашого вогончека метрополітену, в якому ми були. Кожного дня "пасажири" нашого вогончика змінювалися, але це окрема історія мого життя в метро, поки що я не можу їх розповідати під час війни. 💙💛Кожен українець має свою історію і одну спільну - війна яка почалася того ранку.
Пам'ятаю уламки руйнування після ракет які залетіли прямо в метро - це був апокаліпсис.
У нашому метро народилися два українці: хлопчик та дівчинка.
Пам'ятаю, як я взяла у метро альбом та фломастери, щоб малювати. Ці фломастери я роздала дітям, у вагонах зняли рекламу і на звороті ми почали малювати з дітьми - так, у нас з'явилася перша дитяча виставка метрополітену "Мир очима дітей". Напис рекламного плаката, на якому ми наклеїли наші малюнки підкреслив нашу мрію.
Після того, як до Будинку Праці прилетіла ракета, а це будинок на моїй вулиці - ми вирішили виїжджати.
24. 02. 2022 року я опустилася в метро, через два з половиною тижні по тунелю метрополітену вийшла на вокзал і евакуювалася. Від нашої станції до станції вокзалу, коли ми йшли тунелем, нас проводжав пес. Він проводжав усіх, хто тоді рятувався. З того часу я не бачила свого міста. Я вірю в нашу Перемогу!
Слава Україно!