21/10/2021
Наскільки далеко можуть зайти дитячі ігри? І чи були вони для дітей на початку?
Такі питання ставили перед собою Влада Андрієнко (постановниця хореографії) та Влад Солодовников (постановник, автор музики)
Адже першоджерелом для натхнення та музики стала фольклорна розшифровка Лесі Українки сюжету дитячої "Гри у відьму" та запис музичної поспівки, яку учасники мали виконувати впродовж гри.
Діти вибирають «відьму» : одна стає і, – показуючи за кожним словом на кожного з дітей по черзі, починаючи від себе, «по сонцю», себто зліва направо, – «рахує» так:
Ене, мене, іки, паки,
ерве, серве, ісумдаки,
ей, свей, скусматей,
сіньки, піньки, цервута,
алки, малки, талки, туз.
На кого впадає остатнє слово, той стає за «відьму». Так само вибирають «матку».
«Відьма» сідає долі, надувшись, мовби лиха, інші йдуть до неї, побравшись за руки «ключем» (у стяж), так що передня, «матка», може заслонити собою всіх. «Матка» починає співати, мовби дражнячись, а за нею всі:
Ой ти, бабо, ой ти, стара відьмо,
запрягаймо й їдьмо
за границю по пшеницю,
а поки ще видно.
«Відьма» зривається і силкується схопити котре, а «матка» боронить всії собою. Коли ж «відьма» таки торкне котрого, то той зостається, а всі біжать врозтіч; «відьма» ловить, і, котрого зловить, той стає «відьмою» на її місце. Той, що «відьма» торкнула ще перше, поки всі розбіглись, стає за «матку», і гра знов починається.
#запідтримкиукф2021
