14/03/2026
Сьогодні день добровольця, а 11 березня було 40 днів, як Іван загинув на війні у нп Світле.
Пішов добровольцем у 2023му.
Давно хотіла написати про нього, хочу, аби знали, що ось така людина нас захищала. 🛡️
Ми з познайомились з Іваном, коли нам було років по 17, а потім Оля вийшла на нього заміж. Якийсь час ми рідко спілкувались, та коли Іван став інженером в Азові, часто писав мені та ділився думками, побутовими та технічними робочими моментами і тим, що хвилювало.
І тепер щоразу, як я тепер бачу ікону з рушником у покинутій хаті, я згадую Івана. Чомусь жодного разу цього не намалювала, але Іванові фото святого Миколая у куті покинутої хати на Донеччині - це вже стійка звʼязка. Тепер, мабуть, можна говорити, бо це точно не завадить памʼятати його людиною здатною до співчуття і з гострим почуттям справедливості, які навіть війна не лише не змогла притупити або вимкнути, а й, мабуть, лише загострила. Щоразу, як твоя група міняла дислокацію і займала та мала освоїти нову пусту хату, тебе глибоко хвилювала покинутість цих хат, бо навіювала думки про всі можливі причини, чому люди лишили їх: чи то через війну, чи то навіть задовго до, і всі вони, ті причини, сумні.
Тепер, коли читаю Артура Дроня про віру і війну, продовжую ініційований Іваном знову і знову діалог про Бога: Іванові вже не вірилося у доступний людині вибір, ми сперечались, але хто я, щоб заперечувати тому, хто зробивши достойний вибір, надалі був у виборі дуже обмежений.
Надсилав мені свій текст 2003 року, дивуючись, чого ще тоді раптом він написаний про війну, в якій він воює, і в афігу, що тепер він справді воює у війні. А коли я питала, чи б не писав нотатки про це тепер, відповів, що все це напише потім, після завершення війни. Не знаю, може і є десь нотатки, та знаю, що ти вмів класно писати.
Сумуватиму за нічними повідомленнями.
Памʼятаю.
І дякую за захист.
