16/02/2018
Змушені вдруге постити це фото, бо фейсбуку було замало цензури))
🌶️🌶️🌶️
Друзі, що для вас означають шрами від кесаревого розтину? Та й взагалі будь-які шрами на тілі...
Наступна учасниця проекту поділилася своїми думками з цього приводу.
🌶️🌶️🌶️
Тіло це - унікальна оболонка, створена природою, для нашої сутності, якщо простіше - душі. Хтось з видатних філософів називав тіло "мушлею" свідомості. Тіло, це - унікальне природне явище. При стандартних першопочаткових параметрах (2 руки, 2 ноги, тулуб, голова, первинні та вторинні статеві ознаки), воно має здатність видозмінюватись, підлаштовуючись під ті чи інші умови, його можна свідомо "прокачувати", воно може бути вмістилищем нового життя…
На даному етапі життя - я почуваюся комфортно в своєму тілі. Ми з тілом подружились і я полюбила його таким, яким його створили. Але так було не завжди. Ще з дитинства, найстарші родичі практикували своєрідний чи то буллінг чи то шеймінг з "благородною" метою під лозунгом: "щоб не загордилась". Постійно вказували на мої, на їхню думку, недостатки зовнішності чи характеру. Потім був підлітковий вік, зі всіма "радощами" пубертату та соціального становлення. Та своєрідним піком, стали тривалі (3 роки) абюзивні стосунки. Де партнер вдавався до маніпуляцій, намагаючись всіляко занизити мою самооцінку. Вага, параметри, інтелектуальні здібності, близьке оточення - все ставало для нього інструментом нищення мене. Коли ці відносини отримали своє логічне завершення у вигляді побоїв, саме в той період, я чи то на зло обставинам, чи то на благо собі вивела нову концепцію світосприйняття. Процес усвідомлення був довгим, болісним але результативним. Моє нове бачення себе, світу навколо та моєї інтеграції в це середовище, породило гармонію і порозуміння в моєму власному мікрокосмосі.
Інколи, в силу гормональних змін, пов'язаних з пологами, моя шкіра почала періодично потерпати від висипів. Це явище мені зовсім не подобається, але я точно знаю як можна навести з цим лад. І працюю над усуненням проблеми.
2.5 роки тому моє тіло отримало особливу "відзнаку". Рубець від Кесаревого розтину. Це, напевне, мій найулюбленіший рубець! Я горда, що хоч і таким способом, призвела на світ здорову, активну, чудову донечку. І мене дуже дивувало та дратувало ставлення до мене і того факту, що мені довелось пережити Кесарів розтин. Чомусь дуже велика частина знайомих, різних ступенів близькості, намагалась якось поспівчувати чи пожаліти мене. Всередині виникало відчуття, наче я позбавилась кінцівки чи ока. Наче стала неповносправною, лише через відсутність досвіду вагінальних пологів. Думаю, багато з мого "сестринства" тих, хто народив за допомогою КР, зрозуміють про що я. І я страшенно полюбила цей рубець, для мене він не вада, а відзнака за сміливість.
Проект - це доволі нетипове явище для нашої країни в цілому, а для Західної частини - поготів. Дуже відгукнулось, внутрішньо, бажання творців проекту в буквальному сенсі, оголити питання стандартизації та об'єктизації жінки в сучасному суспільстві. В силу своєї професії, коли я консультую жінок, обов'язково намагаюсь м'яко донести до них меседж про любов, прийняття та цінування власної персони. Бо інакше, людина не може отримати, у відповідь, від зовнішнього світу таких почуттів. І мова зараз не про соціум і його сприйняття чи прийняття, зараз йдеться про більш глибинні процеси. Зрозумівши, що я маю можливість хоча б спробувати донести своє бачення цієї сфери життя, до інших, я відгукнулась.
Я дивно почувалася перед проектом. Тут були і сумніви і легка схвильованість, швидше - мандраж від майбутнього знайомства з новими людьми, та й з новою стороною себе. Але найбільше я відчувала натхнення від тої ідеї, яка вкладена в проект, загальне повідомлення, яке він покликаний поширити.
Від проекту очікую ще більшого переходу межі публічності для себе. Бо на даний час, до проекту, моєю вершиною були звичайні спічі перед аудиторією. А з цим проектом, я буквально оголяю, для широкого загалу, не лише свій інтелект та компетенцію, але - й душу та тіло.
І власне для інших: хочу допомогти, на власному прикладі, переступити певні страхи, сприйняти себе повністю: і тілесно і духовно. Можливо, посприяти загальним якісним змінам у нашому соціумі, хоча б його частині.
🌶️🌶️🌶️
Body is a unique shell created by nature for our essence, or, in other words, soul. Some of the prominent philosophers called body a consciousness "shell". The body is a unique natural phenomenon. With standard initial parameters (two hands, two legs, a torso, a head, primary and secondary s*x characteristics), it has the ability to modify, adjusting to different conditions, it can be deliberately "pumped", it can be a reservoir for a new life…
At this stage of life I feel comfortable in my body. We’ve made friends with it and I loved it the way it was created. But this was not always the case. Since childhood the elderly relatives have been practicing a kind of bullying or shaming with a "noble" purpose under the slogan “so as not to become prideful”. They have been constantly pointing to my defects of appearance or character, in their opinion. Then there was a teenage age, with all the “joy” of puberty and social formation. That same peak was a long (3-years-long) abusive relationship, when the partner turned to manipulations, trying to minimize my self-esteem in every possible way. For him, everything became the tool to destroy me: weight, measurements, intellectual abilities, people around me. At that time when this relationship ended logically with beatings, I brought out a new conception of world perception, either for the evil circumstances or for the benefit of myself. The process of awareness was long and painful but effective. My new vision of myself, the world around me and my integration into this environment, shaped harmony and understanding in my own microcosm.
Sometimes, due to hormonal changes associated with childbirth, my skin began to periodically suffer from rashes. I do not like this at all but I know for sure how to clean this up. And I'm working towards fixing the problem.
Two and a half years ago my body got a special "mark". A C-section scar. This is probably my favorite scar! I am proud that I gave birth to a healthy, active, wonderful girl, even though this way. And I was very surprised and irritated by the attitude towards me and the fact that I had a C-section. For some reason, a lot of acquaintances, close or not, tried to somehow sympathize or pity me. Inside there was a feeling that I got rid of a limb or an eye. As if I became disabled only because of the lack of experience of vaginal birth. I think many of my "sisters", those who gave birth by C-section, will understand what I mean. And I fell in love with this scar; for me it is not a blemish but an honor for courage.
The project is a rather unusual phenomenon for our country as a whole, and all the more for the Western part. I reacted very strongly internally to the desire of the project's creators to literally portray the issue of standardization and objectivization a woman in a modern society. Due to my profession, when advising women, I always try to convey the message of love, acceptance and self-appreciation to them. Otherwise, a person can not receive such emotions from the outside world in response. And now it's not about society and its’ perception or acceptance; it is now about more profound processes. Realizing that I have the opportunity to at least try to convey my vision of this sphere of life to the others, I acted in response.
I had a strange feeling before the project. There were doubts and light anxiety, or rather a nervous trembling because of future acquaintance with new people, and with a new side of myself. But most of all, I felt inspired by the idea that was invested in the project, the general message that it was intended to distribute.
I expect an even greater shift of publicity for myself from the project. For now, before the project, my achievement was the typical speech in front of the audience. With this project, I literally pose for the general public not only my intelligence and competence, but also the soul and body. And actually for others: with my own example I want to help to transcend certain fears, to perceive yourself completely, both bodily and spiritually. And, perhaps, to contribute to the overall qualitative changes in our society, at least part of it.
🌶️🌶️🌶️
Der Körper ist eine einzigartige Hülle für unsere Seele. Einer der großen Philosophen hat der den Körper als „Behälter“ unseres Bewusstseins bezeichnet. Der Körper ist ein ganz besonderes und natürliches Phänomen. Er hat die Eigenschaft, sich den unterschiedlichsten Bedingungen anzupassen, man kann ihn trainieren und er kann auch Behälter für ein neues Leben sein… Heute fühle ich mich ganz gut in meinem eigenen Körper. Aber so war es nicht immer. Seit meiner Kindheit wurde ich oft gemobbt. Jeder hielt es für seine Pflicht, mir meine „Makel“ aufzuzeigen. Dann kam die Pubertät mit ihren ganzen Problemen. Letztlich war ich drei Jahre in einer destruktiven Beziehung, wo mein Partner mich oft beleidigt und erniedrigt hat. Die Spitze der Beziehung und damit auch ein Drehpunkt für mich war das Verprügeln. Genau dann habe ich mir ein neues Konzept der Weltwahrnehmung überlegt. Der Prozess war lang und schmerzhaft, aber auch effektiv. Das neue Konzept hat Klarheit und Harmonie in mein Leben gebracht.
Nach der Geburt meiner Tochter hat es mit Hautausschlägen angefangen. Das mag ich nicht. Aber ich weiß, wie man die bekämpfen kann und komme auch damit klar.
2,5 Jahre früher ist auf meinem Körper eine ganz besondere Markierung entstanden. Die Narbe vom Kaiserschnitt. Das ist meine Lieblingsnarbe! Ich bin stolz, dass ich so gesundes, aktives und wunderschönes Mädchen zur Welt gebracht habe! Wenn auch mit Kaiserschnitt! Alle Bekannten haben versucht, mich irgendwie zu trösten. Als ob ich plötzlich behindert geworden wäre. Nur, weil ich keine natürliche Geburt hatte. Ich denke, dass viele Frauen mit der gleichen Erfahrung, mich gut verstehen können. Dieser Kaiserschnitt ist für mich keine Makel, sondern ein Zeugnis für Mut.
Das Projekt - ist ein ziemlich ungewöhnliches Ereignis für unser Land. In dem Projekt hat mich die Idee von Standardisierung und Objektivierung von Frauen in der modernen Gesellschaft berührt. In meiner Arbeit, als Beraterin, versuche ich den Frauen die gleiche Botschaft zu geben, und zwar sich selbst zu lieben, anzunehmen und wertzuschätzen. Ich habe mich entschieden, an dem Projekt teilzunehmen, um zu versuchen, die Idee, die auch mir nah am Herzen liegt, weiter zu verbreiten und die Menschen zum Nachdenken zu bringen.
Vor dem Projekt habe ich mich komisch gefühlt. Ich war verzweifelt und aufgeregt. Aus mehreren Gründen: als erstes – wegen der neuen Menschen, die ich kennenlernen sollte und als zweites – wegen des Kennenlernens einer neuen Seite von mir selbst. Aber am meisten war ich einfach inspiriert.
Von dem Projekt erwarte ich die Erweiterung meiner eigenen Grenzen. Bis heute habe ich nur Vorträge vor dem Publikum gehalten. Aber mit dem Projekt entblöße ich nur meinen Intellekt, sondern auch meinen Körper und meine Seele.
Die anderen möchte ich damit ermuntern, eigene Ängste zu bekämpfen und sich selbst zu akzeptieren: körperlich und geistig.
