DniproMusic

06/04/2026

КОРОЛЕВА НОЧІ

У неділю, 29 березня, я з другом пішов на концерт Олі Полякової. Це вже третій її концерт за період війни (і загалом четвертий), на який я потрапив. Думаю, я не втомлюся ходити на її концерти. Я сподівався, що цього разу буде інша програма, але помилився. Це знову було шоу «Все буде добре», яке я вже бачив наживо тричі (плюс один раз на YouTube), тож майже все вже знав. Хіба що програму розбавили кількома новими піснями. Але це не завадило мені отримати задоволення від концерту.

Концерти Полякової – це справжнє свято. Вона яскрава, красива, весела, відкрита, легка, здатна підняти настрій у будь-якій ситуації. Полякова кожен свій концерт відпрацьовує на найвищому рівні. При тому, що вона рухається, танцює, спілкується з публікою, жартує, вона ще й чудово співає! На концерті прозвучали не лише найкращі старі хіти в українському перекладі, такі як «Королева ночі» (яку вона повторила наприкінці на біс), «Шльопки», «Колишній», «Ей, секундочку», а й нові пісні, як-от «Ча-ча». І традиційно друга частина концерту була найдинамічнішою. Співачка змушувала глядачів вставати й танцювати під її найкращі хіти, а також підспівувати їй. Майже кожна пісня завершувалася повтором приспіву, щоб усі могли заспівати разом. І втриматися було просто неможливо. Я теж досхочу наспівався.

Взагалі, Оля Полякова максимально привітна й близька до публіки. Вона фотографувалася на сцені з дітьми, які приносили їй квіти. Розіграла пляшку просекко за найкращий танець і навіть запросила переможницю на сцену. Кілька разів вона проходжувалася парапетом перед оркестровою ямою. Я не уявляю, як вона не боялася там ходити на підборах, ще й співати при цьому, нехай навіть її страхувала охорона. Я б точно злякався. А в пісні «Ей, секундочку» Полякова дала заспівати в мікрофон хлопчику – це було дуже мило. Наприкінці концерту вона запросила всіх дітей на сцену разом заспівати «Королеву ночі».

Також варто відзначити, що концерт Олі Полякової – чудовий приклад якісно налаштованого звуку й бек-вокалу. Кожне слово співачки було зрозумілим, а бек-вокал ідеально поєднувався з її голосом, доповнюючи його в ті моменти, коли вона не співала, або приховуючи невеликі недоліки. Не те що на минулорічному концерті Кеті Перрі, де ні мікрофон не був нормально налаштований, ні бек-вокалу не було. У результаті Перрі там ледве щось крягтіла, і більшість слів узагалі не було чути. А це, між іншим, зірка світового рівня.

Оля Полякова – справжня зірка української поп-сцени, яка вміє робити розкішні шоу, вміє спілкуватися з публікою і, головне, вміє співати. Це був чудовий концерт із величезною кількістю позитивних емоцій. І я із задоволенням піду на її наступне шоу!

https://youtu.be/Hr-15YY-U1I
Всі відео з концерту: https://www.youtube.com/playlist?list=PLq014bZGQ7dXEMyJVjwUEoNPwI8_xXD8A
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Концерт Олі Полякової в Дніпровському національному академічному театрі опери та балету 29 березня 2026 року. #оляполякова

31/03/2026

ШКОЛА МЮЗИКЛУ СОЛОМОНА ШКЛЯРА

У п’ятницю, 20 березня, я з другом поїхав до Оперного театру на мюзикл «Школа танців Соломона Шкляра». Чесно кажучи, я не горів великим бажанням іти на нього, але другові захотілося. Загалом не можу сказати, що це шедевр, але певні моменти мені сподобалися.

Насамперед хочеться звернути увагу на вокал. Це те, що мені справді сподобалося. Артисти співали дуже добре. Серед виконавців були Олексій Стріжак (Соломон Шкляр), Оксана Панченко (його дружина Голда), Самвел Адамян (онук Шкляра Сем), Анна Бабенко (Рахель), Ольга Ус (тітка Рима), Ольга Вороніна (Бася), Олександр Прокопенко, Вадим Бабенко (равин Фішман) та інші. На сцену навіть вийшов студент Дніпровської академії музики Сергій Разумов із гарним тенором. Анна Бабенко, як завжди, була чудовою. Я дуже пошкодував, що не записав її сольний номер на відео, зате зафіксував її прекрасний дует із Сергієм Разумовим. Також дуже сподобався Вадим Бабенко.

Мені сподобалися костюми та декорації. Цікавим рішенням було подати мюзикл у вигляді фільму з титрами на прозорому екрані, який висів перед сценою. А от концепція самого твору, як на мене, була не до кінця продуманою. Мені сподобалася сама ідея — розповідь про школу танців, яку відкрив київський цирульник у своїй квартирі, від імені привидів музикантів, що працювали в цій школі. Так само, як і її реалізація з напівпрозорим дзеркалом і стінами, а також появою деяких привидів ніби над квартирою. Але незрозумілим залишився час, у якому відбуваються події. Якщо відкриття школи відбувалося ще до революції 1917 року, то коли онук Шкляра Сем приїхав із Америки до квартири діда – незрозуміло. Якщо припустити, що Сем міг народитися наприкінці 1910-х – на початку 1920-х років, то повернутися він міг не пізніше 1960-х, максимум на початку 1970-х. Але є великі сумніви, що до того часу квартиру не перетворили на комунальну, та й узагалі, що хтось при здоровому глузді поїде із США до Союзу. Анахронізмом виглядає і згадка слова «харасмент», що точно не характерно для 1960-х років.

Під час вистави були постійні проблеми з мікрофонами. Вони то переставали працювати, то видавали тріск і сторонні звуки. Особливо кумедно було у другому акті, коли замість співу в мікрофон потрапив невдоволений голос режисера чи когось іншого, хто скаржився на технічні проблеми або давав команди. Причому все це звучало російською мовою. Найбільше від проблем із мікрофонами постраждали Олексій Стріжак і Вадим Бабенко – їм доводилося співати на повну силу, щоб їх було чути. Треба віддати їм належне – вони не розгубилися і чудово виконали свої партії.

Щодо акторської гри, хореографії та танців не можу сказати чогось особливого. Дуже сподобався Вадим Бабенко в ролі харизматичного, жадібного до грошей рабина. Через проблеми з мікрофоном йому довелося співати свою довгу арію просто в зал. При цьому він фактично «пробив четверту стіну», почавши взаємодіяти з публікою через жести, міміку та погляди. Частково це сталося тому, що глядачі вирішили, ніби його номер уже завершився, і почали аплодувати – Вадиму довелося їх зупинити, щоб продовжити. Хоча в плані хореографії він був досить «дерев’яним», як і Разумов. Останній виглядав дуже милим хлопчиком, який зачаровував своєю скромністю, але, як на мене, йому ще бракує сценічної впевненості.

Основне тріо музикантів (Яна Косорчук, Олександр Сергеєв і Олександр Прокопенко) було дуже яскравим і веселим, особливо владна Яся. Бася у виконанні Ольги Вороніної була справжнім ураганом, невгамовною революціонеркою й терористкою. Водночас у цій ролі Вороніна надто нагадувала доньку розбійниці зі «Снігової королеви», яку вона також грала – фактично один в один. Дар’я Лебедєва дуже сподобалася мені в ролі Віри Абрамович-Дембської – вона не лише грала привабливу, сильну й упевнену в собі жінку, а й прекрасно рухалася, тримала ніжку, ніби справжня балерина й балетмейстер, і чудово співала. В іншому ж не можу сказати, що це було щось видатне. Моєму другові взагалі не сподобалося, як грали й танцювали.

У музичному плані, як на мене, усе було досить просто, якщо не сказати примітивно. Але це характерно для мюзиклів і навіть сучасної академічної музики. Також для цього мюзиклу було типовим використання єврейських пісень початку ХХ століття. Основою твору став фокстрот «Школа бальних танців» або «Школа танців Соломона Пляра». Також звучали «Хава нагіла» та інші пісні.

При цьому у мене і мого друга (який є євреєм, що важливо для контексту) склалося враження, що мюзикл і постановка перенасичені єврейськими стереотипами (наприклад, жадібний до грошей рабин) і загалом справляють швидше враження антисемітських, ніж єврейських. Хоча, можливо, якщо його створювали й ставили самі євреї, то вони мають право пожартувати над собою. Також звучало багато єврейських слів і термінів, деякі з яких, за словами мого друга, були використані не зовсім коректно.

У підсумку мій друг погодився, що варто було мене послухати і не йти на цю виставу. Я ж усе-таки повеселився, посміявся, послухав своїх улюблених артистів театру, хоча й не можу назвати побачене великим шедевром, який хочеться переглядати ще раз.

Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

28/03/2026

ШЕДЕВРИ ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ 2

Як завжди, я не надто оперативний у написанні відгуків. 15 березня ми з мамою поїхали на другий концерт «Шедеври вокальної музики» в Будинку органної музики. Анна Бабенко запросила мене на концерт і пообіцяла, що в програмі будуть нові твори. І вона не обманула. Програма була майже повністю новою, за винятком арії Калафа з 1-ї дії «Турандот» та арії Наталки Полтавки.

Як і минулого разу, концерт був чудовим, різноманітним, цікавим і залишив найкращі враження.

Того разу я був дещо несправедливий до Вадима Бабенка, більше акцентувавши увагу на тому, що він співав із планшетом, ніж на тому, як саме він співав. Цього разу хочу виправитися. Насправді він – один із моїх улюблених артистів у нашому театрі. Я навіть розумію, чому Анна Бабенко вийшла за нього заміж. Він – високий, статний, привабливий, харизматичний чоловік, який має глибокий і сильний бас і при цьому чудово співає. На цьому концерті він продемонстрував, що здатен справлятися з музикою різних епох – від бароко до Верді. Прекрасно виконані арії Сільви з «Ернані» Верді та арія Алі з «Італійки в Алжирі» Россіні – яскраве тому підтвердження. А як красиво він подав арію «Vergin, tutto amor» Франческо Дуранте з філігранно виконаним фіналом! Я навіть не думав, що його потужний голос здатен передавати такі нюанси аж до півтонів. Дуже красиво!

Знову захопила Анна Бабенко. У неї справді гарний голос і чудова техніка. Нещодавно в інтерв’ю вона сказала, що формує власний концертний репертуар. Тож не дивно, що на цьому концерті вона порадувала нас новими творами.

Здається, у мене вже формується традиція розповідати про своїх улюблених виконавців тих чи інших арій. У мене навіть виникає підозра, що Бабенко – прихильниця Анни Моффо, адже вона поки що виконує ті самі твори, що й американське сопрано)) Зокрема цього разу вона виконала доволі рідкісну арію Лінди з опери Доніцетті «Лінда ді Шамуні». Я просто обожнюю виконання цієї арії Анною Моффо. Хоч це вже був період початку занепаду її голосу, вона заспівала її феноменально, а легка втома в голосі додавала особливої сексуальності. Бабенко показала, що їй під силу виконати цей твір не менш красиво, при цьому подати його більш ніжно. «Mercé, dilette amiche» із «Сицилійської вечірні» Верді я найбільше люблю у виконанні Крістіни Дойтеком, яка мала не лише надзвичайно яскравий, вільний і дзвінкий голос, а й виняткову техніку так званої «югга-югга-колоратури», завдяки якій могла проговорювати всі слова в стрімких пасажах цієї арії. Анна Бабенко була до цього досить близькою і намагалася не просто співати пасажі як вокаліз, а й вимовляти слова. Мені це дуже сподобалося. І, звісно, варто згадати прекрасний і зворушливий дует із Вадимом Бабенком із «Дон Жуана» Моцарта. Наприкінці моя мама навіть ахнула від захоплення – здається, у неї заблищали очі.

Тетяна Улькіна знову продемонструвала найвищий клас вокальної майстерності, виконавши арію Чіо-Чіо-Сан із «Мадам Баттерфляй» Пуччіні. Вона настільки тонко, точно, філігранно й емоційно заспівала цю арію, ніби прожила роль на сцені. Окремо хочу відзначити чудову вимову. Можливо, тому що я знаю текст цієї арії, але я чув кожне слово. Загалом солісти справді добре справляються з італійською. Я навіть розумів слова (в межах своїх знань мови) у незнайомій мені арії Дуранте. Це хороший показник.

Юрій Манчун також чудово виконав арії Радамеса з «Аїди», Калафа з «Турандот» і кілька неаполітанських пісень.

На завершення хочу подякувати Анні Бабенко за запрошення на концерт – інакше я міг би втратити можливість насолодитися справжніми шедеврами вокальної музики!

https://youtu.be/_f0JbnZ53B0
Всі відео з концерту: https://www.youtube.com/playlist?list=PLq014bZGQ7dVJtGW7rwcAog06BShKbyoB
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Концерт "Шедеври вокальної музики" у Дніпровському Будинку органної та камерної музики 15 березня 2026 року.Виконавці:Олександр Білоусов - орган, фортепіаноЮ...

04/03/2026

СНІГОВА КОРОЛЕВА

У п’ятницю, 9 січня, я поїхав на ранкову виставу «Снігова королева», яку мені порадили подивитися. Я дуже вдячний за цю рекомендацію, адже отримав величезне задоволення від цього оперного мюзиклу. На жаль, театр того дня не оголосив виконавців, і програмки також не продавалися. Єдина виконавиця, яку я точно впізнав, була Тетяна Лисенко – вона виконувала роль Снігової Королеви. Пізніше я дізнався, що Герду, здається, грала Надія Миколайчук, а Кая – Сергій Разумов.

Вистава була короткою – лише година. Я навіть трохи засмутився, бо хотілося, щоб вона тривала довше. У залі було багато дітей із батьками. Постановка потішила яскравими декораціями та костюмами, які створювали атмосферу новорічної казки. Навіть Кай катався на роликових ковзанах, ніби на ковзанці. Снігова Королева виглядала величною й могутньою. Деякі костюми були доволі кумедними, як-от у пінгвінів. Декорації були не лише яскравими, а й легкими та рухомими, що дозволяло уникати пауз для зміни сцен. Вони чудово передавали локації з казки. Водночас, задля справедливості, варто зазначити, що сюжет трохи змінили й скоротили, щоб уміститися в годинний хронометраж, а фінал був, відверто кажучи, досить дивним. Я так і не зрозумів, чи перемогли вони Снігову Королеву, чи ні.

Персонажі були влучно втілені. Герда була доброю, скромною, ніжною й турботливою. Кай – легковажний і веселий. Снігова Королева – холодна й владна. Особливо яскравими були Карл і Клара, які, як і належить, без упину сперечалися. Дуже кумедними були й фрейліни Королеви, які постійно вимагали не забувати про етикет.

З вокальної точки зору я залишився дуже задоволений тим, що почув. Тетяна Лисенко, як завжди, була на висоті! Мені навіть шкода, що я не записав її вступну арію – вона була приголомшлива! Наразі вона моя улюблена солістка театру. Герда також співала прекрасно – легко, вільно, впевнено брала високі ноти. Кай теж був чудовим, але його майже не було на сцені приблизно три чверті мюзиклу. Головною героїнею була саме Герда, і вона блискуче впоралася з цією роллю. Інші персонажі теж мені сподобалися. Можливо, можна було б до чогось прискіпатися, але такого бажання в мене не виникло. Тим більше, що деяким героям, наприклад розбійникам, і не потрібно було співати ідеально – інакше це були б не розбійники)))

Тож це була чудова вистава і для дорослих, і для дітей. Якщо наступного року її знову показуватимуть, дуже раджу сходити!

Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

27/02/2026

ШЕДЕВРИ ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ

У неділю, 25 січня, ми з мамою поїхали до Дому органної та камерної музики на концерт «Шедеври вокальної музики». Мені також рекомендували цей концерт, хоча я й сам хотів на нього піти.

У залі було неймовірно холодно – навіть у двох штанах у мене мерзли коліна. При цьому мене змусили зняти шапку. Можливо, через те, що вона була з помпоном. Добре, що в мене був шарф – я натягнув його на голову, інакше точно б там захворів. Навіть не уявляю, як артисти можуть виступати в таких умовах.

Це був саме концерт вокальної музики, але оскільки це все ж органний зал, відкривала програму «Чакона ре мінор» Йоганна Пахельбеля у виконанні Олександра Білоусова на органі. Згодом він же акомпанував вокалістам на фортепіано. Серед виконавців були солісти або запрошені солісти Дніпровської опери: Юрій Манчун, Тетяна Улькіна, Вадим та Анна Бабенки.

На мій погляд, цей концерт був набагато різноманітнішим і цікавішим, ніж концерти в Оперному театрі, хоча тривав трохи більше години. В Оперному театрі репертуар фактично не змінюється від концерту до концерту. Тут же можна було почути як класичні арії, наприклад «Nessun Dorma» з «Турандот», так і більш екзотичні твори – арії з опери Гуно «Філемон і Бавкіда», з пуччінівської «Дівчини із Заходу» і навіть із «Лючії ді Ламмермур». Концерт порадував слухачів і шедеврами української народної та оперної музики – «Ніч яка місячна» та арією з опери Лисенка «Наталка Полтавка». І лише завдяки ведучій я дізнався назви деяких творів, адже раніше з ними не був знайомий.

У вокальному плані я отримав величезне задоволення! Насамперед хочу сказати про Юрія Мінчуна. У мене є відчуття, що я його вже десь бачив. Це був справжній героїчний тенор – із щільним, потужним, насиченим голосом, який вільно розливається в просторі, особливо в камерному залі. Рівне звуковедення, приємне вібрато на усьому діапазоні. Саме такого тенора бракує нашому театру, адже героїчних тенорів у нас фактично не залишилося. Слава Богу, що Роман Коренцвіт поїхав до Одеси, бо співав він, м’яко кажучи, не надто добре – і не лише як героїчний тенор, а й узагалі як тенор. Тепер героїчні партії виконує Теймураз Парулава. Він хороший співак, але все ж спочатку був радше ліричним тенором, і партії на кшталт Калафа йому не зовсім підходять. Манчун виконав дві арії Калафа з «Турандот», арію Каварадоссі з «Тоски» та «Ch'ella mi creda libero e lontano» з «Дівчини із Заходу» – усе авторства Пуччіні. А також у його виконанні прозвучала «Ніч яка місячна». Усюди він упевнено брав високі ноти, не втрачаючи якості звучання. Хоча мені здалося, що у «Nessun Dorma» він трохи не дотягнув фінальну сі другої октави.

Тетяна Улькіна – також професіонал своєї справи. У неї потужний, пробивний драматичний голос, що заповнює весь зал. Хоча, на мій погляд, їй трохи бракує дрібної техніки – це було помітно в прекрасній арії Леонори «D'amor sull'ali rosee» з вердіївського «Трубадура». Вважаю це чудовим вибором для концерту, бо рідко чую цю арію в нас. Пам’ятаю, як Сондру Радвановскі в Парижі викликали співати її на біс прямо під час вистави – це було неймовірно! Арія складна, з великою кількістю тонких вокальних і інтонаційних нюансів: піаніссімі, легато, димінуендо, портаменто, трелі – яких мені трохи забракло, вони здавалися дещо розмитими. Але, можливо, я надто прискіпуюся. В іншому вона чудово прожила арію – емоційно, виважено, дуже якісно. Також вона виконала арію Наталки з «Наталки Полтавки» Лисенка та «Дует квітів» разом з Анною Бабенко.

Анну Бабенко я відкрив для себе нещодавно на одному з гала-концертів в Оперному театрі – тоді вона співала «Il bacio» Ардіті. Але я зовсім не очікував почути від неї те, що почув цього разу. Тут вона розкрилася як повноцінне колоратурне сопрано. Вперше на сцену вона вийшла з «Дуетом квітів» із «Лакме» Деліба, виконуючи партію Лакме, тоді як Улькіна, за відсутності мецо-сопрано, співала Малліку. Дует прозвучав красиво й злагоджено, хоча мені здавалося, що саме Улькіна вела – як більш досвідчена, ніби підказуючи Анні, коли вступати. Але найбільшим сюрпризом для мене стала арія «Regnava nel silenzio» з «Лючії ді Ламмермур» Доніцетті. Ось такого в Оперному я ще не чув. Я обожнюю цю арію, як і сцену божевілля. Моя улюблена виконавиця партії Лючії – Анна Моффо. Звісно, я не буду порівнювати Бабенко з Моффо, бо краще останньої, мабуть, ніхто не заспіває. Але Анна, на мій погляд, майже ідеально впоралася з цією складною арією. Вона виконала всі колоратури, фіоритури та інші прикраси доволі легко. І навіть, як вчила Каллас, у «Quando rapita in estasi» вона не повторювала вокальні прийоми між двома повторами арії, демонструючи свій колоратурний потенціал саме у другій частині. Мені навіть здалося, що вона співала майже так (або дуже близько), як це робили Каллас і Моффо. Шкода лише, що вирізали партії мецо-сопрано – їх знову могла б виконати Улькіна. Також Анна заспівала народну пісню «На вулиці скрипка грає» та в дуеті з Вадимом Бабенком – «Коли заснули сині гори» Кос-Анатольського.

Вадим Бабенко здався мені найменш підготовленим, адже він майже постійно співав із планшетом, майже не відходячи від нього. Проте це не вплинуло на його вокальні якості гарного баса. Він виконав рідкісну арію Юпітера «Que les songes heureux» з не менш рідкісної опери Гуно «Філемон і Бавкіда», арію Банко «Studia il passo, o mio figlio» з «Макбета» Верді, «Серенаду» Масканьї та вже згаданий дует з Анною Бабенко.

Ось такі концерти я хотів би бачити в Оперному театрі – різноманітні, цікаві, професійні. Але мені було дуже шкода, і навіть соромно перед виконавцями, що зал був таким порожнім, тому я намагався якомога гучніше їх підтримувати. Чекатиму ще подібних програм від Органного залу й обов’язково відвідуватиму їх!

https://youtu.be/NAPO8cE9_iE
Всі відео з концерту: https://www.youtube.com/playlist?list=PLq014bZGQ7dUjVV7YuY0ZbrHGbAmu60WI
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Концерт "Шедеври вокальної музики" у Дніпровському Будинку органної та камерної музики 25 січня 2026 року.Виконавці:Олександр Білоусов - орган, фортепіаноЮрі...

31/12/2025

СИМФОНІЯ РІЗДВЯНОЇ НОЧІ

Минулої п’ятниці мені пощастило побувати на концерті «Симфонія різдвяної ночі» у філармонії. Мій друг у самий останній момент не зміг піти зі мною, тому ми були з мамою. Різдвяно-новорічний настрій у філармонії створювали різноманітні прикраси та кілька фотозон. У фойє на останньому поверсі біля входу до зали знову встановили велику ялинку, яскраво прикрашену іграшками та гірляндами, верхівку якої, як і раніше, прикрашала величезна шапка Санти. Ялинка була дуже мила. Мені навіть пощастило сфотографуватися на її фоні перед концертом, коли навколо нікого не було.

Сиділи ми знову в п’ятій ложі праворуч. Щоправда, цього разу вдалося взяти квитки лише у другий ряд. Перед нами сидів високий, худий, патлатий хлопець із навушниками й ще якийсь чувак. Через це мамі спочатку було погано видно сцену. Хоча згодом другий чоловік трохи відхилився вбік, і мамі стало все видно.

Концерт нам дуже сподобався, ми залишилися в захваті. Оркестром філармонії диригував Назар Яцків, якого відпустили з армії на два дні, щоб він зміг провести цей концерт. Співали колишня солістка Дніпровської опери Катерина Миколайко та Ольга Ус, яка досі є частиною трупи нашого театру.

Програма й справді була святковою: яскраві польки й вальси Штрауса, музика до українських різдвяних колядок, відомі американські різдвяні мелодії та інша світова класика. Оркестр виконав усе на ура! Друге відділення за святковим настроєм узагалі нагадало мені Last Night of the Proms — коли оркестр разом із залом підспівували «Сільській польці» Штрауса або коли музиканти влаштували справжній перформанс під час виконання «Залізничного галопу».

Солістки також прекрасно виконали свої номери. Ольга Ус була просто неймовірно яскрава й енергійна, буквально запалювала зал не лише співом, а й рухами. Щоправда, як на мене, «Хабанеру» вона заспівала скоріше не як Кармен, а як Азучена — занадто різко й драматично. Але моїй мамі це дуже сподобалося. І не тільки їй. Це було феноменальне й неймовірно яскраве шоу, яке принесло такий довгоочікуваний святковий настрій!

https://youtu.be/NKKex2TKKQw
Всі відео з концерту: https://www.youtube.com/playlist?list=PLq014bZGQ7dX0YeLRI_tGs2VN1C0Yxj2e
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Концерт "Симфонія різдвяної ночі" у Дніпропетровській обласній філармонії імені Леоніда Когана 26 грудня 2025 року.Виконавці:Катерина МиколайкоОльга УсНазар ...

24/10/2025

АНІМЕ НА ДАХУ МЕНОРИ

20 серпня я сходив на концерт музики з аніме у виконанні Anime Hikari Orchestra на даху Менори. Я давно там не був і дуже хотів піти. Мені подобається ідея таких концертів — це незвично і приємно: слухати музику просто неба, на свіжому повітрі.

Місця були заповнені лише на третину, що було дуже зручно — ніхто не закривав сцену головою. Усе виглядало дуже симпатично: краєвид на місто, гарна погода, тепло, чисте небо, красивий захід сонця. Диригент, який є також автором проєкту, вийшов у костюмі Ванпанчмена. Він чудово попрацював над підбором музики та написанням оркестровок. Прозвучала музика з таких популярних аніме, як «Принцеса Мононоке», «Наруто», «Сейлор Мун», «Атака титанів», «Ванпанчмен» та інших.

Глядачі, на мій подив, виявилися неймовірно обізнаними в аніме. Вони дуже бурхливо реагували на назви музичних номерів — було видно, що вони справді знали, на що йшли. Мушу зізнатися, хоч і трохи соромно, що з усієї музики я знав зовсім небагато. Деякі назви аніме були мені навіть не знайомі (хоча про більшість принаймні я чув). Звісно, я впізнав музику з «Сейлор Мун», «Наруто» і «Принцеси Мононоке». Останні дві композиції є в моєму плейлисті. А я ж мав про себе набагато вище уявлення щодо знань з аніме, коли купував квитки. Трохи помилився 😊

Я залишився задоволений концертом. Оркестр грав добре й отримував від цього задоволення — так само, як диригент і глядачі. Я почув відомі та подекуди улюблені музичні теми з аніме в чудовій атмосфері під відкритим небом. Це було прекрасне завершення літнього концертного сезону!

P.S. Чомусь після заливки на YouTube відео відтворюються з дефектами.

https://www.youtube.com/watch?v=n9QM9EWz2vo
Всі відео з концерту: https://youtube.com/playlist?list=PLq014bZGQ7dVwJtt6J_SzCz9rDK-eVhCY&si=j4LVgtpziydpOi9K
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Anime Hikari Orchestra виконує культові мелодії з аніме на Даху Менори 20 серпня 2025 року.

16/10/2025

БЕЗТАЛАННА

У вівторок, 29 квітня, ми з мамою пішли до Оперного театру на «Безталанну» Карпенко-Карого у постановці Івана Уривського — ту саму, яку привіз театр імені Франка і яка поставлена тим самим режисером, що й «Конотопську відьму».

Як і у випадку з «Конотопською відьмою», вистава мені дуже сподобалася. Постановка була витримана в схожому стилі — сучасному, але з українськими елементами. Водночас вона була ще сучаснішою, з анахронізмами в костюмах і спецефектах, наприклад, електричними ліхтарями. Очерет, який щільними рядами стояв по всій сцені, чомусь викликав у мене приємні дитячі спогади. Не знаю чому, можливо, він нагадав мені прути мого дитячого ліжечка. У цій постановці також було менше музики й співу, ніж у «Відьмі». Світло було гарно зроблене, хоча й не так шикарно, як у попередній виставі.

Особливо мені сподобались елементи хорору: відлуння й голоси на фоні, великі електричні ліхтарі на дротах, з якими герої блукали в цілковитій темряві, і які подекуди миготіли — ніби в присутності якоїсь злої сили, а також низький гул, від якого аж усе тремтіло. Грали актори теж добре. Один із них своїм голосом нагадав мені когось, можливо, я бачив його в якомусь фільмі чи серіалі, але не можу пригадати де саме.

Зал був повний, публіка була у захваті від вистави. А от мамі постановка не сподобалась — вона сказала, що їй більше до вподоби класичні інтерпретації, з вишиванками й шароварами. Я зустрів двох колежанок зі своєї роботи. Одній здалося, що ця постановка сучасніша, а іншій — навпаки, більш класична в порівнянні з «Конотопською відьмою». Ще, виявилось, там була моя подруга, але ми з нею не перетнулись. Їй теж дуже сподобалась вистава. Хоча фінал мені якраз не припав до смаку — він був якийсь дивний і незрозумілий, не зовсім відповідав оригіналу.

На завершення хочу сказати, що я дуже радію таким стильним і сучасним постановкам, зробленим зі смаком. Вони вдихають нове життя в класичні твори. Саме цього мені бракує в репертуарі нашого оперного театру. Добре хоч, що на його сцені час від часу показують гастрольні вистави, як-от «Безталанна» або «Конотопська відьма». Думаю, обов’язково ще піду на якусь постановку театру Франка.

https://youtu.be/wjhIBM6DwKw
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Безталанна Національного театру ім. Франка у Дніпровському театрі опери та балету 29 квітня 2025 року.Режимер - Іван УривськийГнат - Акмал ГурєзовВарка - Мал...

12/10/2025

КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА

Продовжуючи згадувати про минулі події, 26 січня я побував на виставі «Конотопська відьма» театру імені Франка. Мене на неї запросив друг Єгор, який і купив квитки. Кажуть, у Києві потрапити на цю виставу майже нереально. А нам пощастило побачити цей, без перебільшення, шедевр. Я вкрай рідко отримую задоволення від драматичного театру, але це був саме той випадок.

Це була дуже стильна, мінімалістична, модернова постановка в традиційному українському стилі. Звучить як якась каша, але насправді режисери змогли дуже лаконічно поєднати всі елементи в єдину цілісну виставу. Сценографію було зведено до однієї білої стіни хати-мазанки з дверима, вікном і лавкою. Актори були в традиційних українських костюмах. Усе це гармонійно поєднувалося з сучасними режисерськими рішеннями. Особливо захопливим було освітлення. Прекрасна, злагоджена кольорова гама, геніально виставлене світло, переходи, тіні — усе було продумано до дрібниць і відповідало сюжетові, підкреслюючи та виділяючи необхідні моменти.

Ще одним геніальним рішенням для мене стали три дівчини, які сиділи на лавці. Вони були повністю вкриті білим гримом — спочатку я подумав, що це просто статуї. Але потім вони «ожили». Вони відігравали важливу роль у сюжеті, фактично будучи живими декораціями. Вони то завмирали, то оживали — залежно від сцени. Ці дві ідеї (світло і дівчата) чудесним чином злилися в єдине ціле в сцені утоплення дівчат. До того ж ці дівчата ще й співали — і співали просто чудово! Переважно в народному стилі.

Моторошна атмосфера створювалася завдяки грі світла, реквізиту — наприклад, перекотиполю, що лізло звідусіль, і хресту, що світився; завдяки чорту, який час від часу з’являвся у дверях, а також грі акторів і вокальній роботі. Наприклад, у сцені утоплення дівчина, коли її топили, видавала страшні звуки, ніби демон із «Прокляття», перш ніж замовкала й завмерала в одній позі під промінням синього світла — ніби під товщею холодної води. Ще мене вразила фінальна сцена, в якій Відьма танцює за вікном під час грози. Дивовижним чином творцям вистави вдалося створити справжню бурю з дощем і вітром, а світлові ефекти доповнили картину блискавками.

Актори теж грали дуже добре. Це була не надмірно награна театральна манера, а жива, природна гра, розбавлена гумором і сучасними елементами — на кшталт репу. Серед акторів я впізнав Назара Задніпровського. Це теж певне досягнення, бо я рідко бачу на сцені справді відомих на всю країну акторів.

Я дуже радий, що прийняв запрошення Єгора. Я розумію, чому ця вистава така популярна, і чому про неї писали навіть у The New York Times. Це справді вистава найвищого ґатунку, яку хочеться побачити ще не один раз.

https://youtu.be/-krkXbsEjnc
Підписуйтесь на мій канал у Телеграмі: https://t.me/dnipromusic1
Підписуйтесь на мій канал у YouTube: https://www.youtube.com/

Конотопська відьма Національного театру ім. Франка у Дніпровському театрі опери та балету 26 січня 2025 року. #КонотопськаВідьма #ТеатрФранка