Бережанський міський музей книги

08/09/2026

📖 8 вересня — Міжнародний день грамотності!
Щороку 8 вересня у всьому світі відзначають Міжнародний день грамотності — день, який нагадує про важливість знань, освіти та можливостей, які вони відкривають перед кожною людиною.
Міжнародний день грамотності було започатковано ЮНЕСКО у 1966 році, а вперше його відзначили у 1967 році. Його мета — привернути увагу світу до грамотності як одного з основних прав людини та наголосити на її значенні для освіти, розвитку суспільства і самореалізації.
✨ У 2026 році виповнюється 60 років від часу проголошення цього дня. Сьогодні поняття грамотності стало значно ширшим, ніж просто вміння читати й писати. Це також уміння правильно висловлювати свої думки, розуміти й аналізувати інформацію, критично мислити, користуватися цифровими технологіями та безпечно орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі.
На жаль, у світі й сьогодні близько 739 мільйонів дорослих не мають базових навичок грамотності. Тому можливість читати, писати, навчатися та здобувати нові знання — це те, що варто цінувати.
💙💛 Нехай любов до книги, читання, навчання та рідного українського слова супроводжує нас упродовж усього життя! Адже грамотність — це не лише правильне написання слів. Це ключ до знань, свободи, розвитку і нових можливостей.

04/09/2026

02/09/2026

БЕРЕЖАНЩИНА ІСТОРИЧНА
2 вересня 1916 року гора Лисоня стала місцем однієї з найкривавіших битв в історії Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Бої розпочалися о 16-й годині й увійшли в історію під промовистою назвою — «Кривавий тан». Саме так сучасники називали жорстокий бій, у якому Українські Січові Стрільці проявили надзвичайну мужність, стійкість і готовність до самопожертви.
У запеклому протистоянні з російською армією стрільці відстоювали не просто військові позиції. Вони своїми чинами утверджували ідею української державності та право українського народу на свободу. Перемога на Лисоні була здобута надзвичайно високою ціною: 81 стрілець загинув, 293 були поранені, 285 потрапили в полон. Особливо великими були втрати серед старшинського складу.
Лисоня назавжди стала символом мужності, жертовності та незламності українців. Тут навічно залишився спогад про тих, хто у вирі Першої світової війни виборював не лише свою честь, а й майбутнє України.
Минуло 110 років, але пам’ять про «Кривавий тан» на Лисоні жива. І сьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто віддав життя за Україну.
До 110-ї річниці боїв на Лисоні у музеї книги діє книжкова виставка «Героям Лисоні — вдячна Батьківщина!» Запрошуємо всіх, хто цікавиться історією України та прагне зберігати пам’ять про героїчне минуле нашого народу, ознайомитися з виставкою.
Пам’ятаємо... Шануємо… Не забуваємо…

31/08/2026

БЕРЕЖАНЩИНА ІСТОРИЧНА
31 серпня 1941 року.
85 років тому гора Лисоня поблизу Бережан стала місцем події, яка увійшла в історію українського національного руху. Того дня сюди з усіх куточків Галичини зійшлися тисячі українців. На Лисоні відбувся величний патріотичний здвиг, присвячений 25-й річниці героїчних боїв Українських Січових Стрільців на цій горі. Лисоня була не просто місцем зустрічі. Вона вже тоді стала священною пам’яттю про стрільців, які у 1916 році боролися тут проти російського війська.
Особливого значення події надавало те, що вона відбулася лише через два місяці після проголошення у Львові Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Для багатьох учасників здвигу це була можливість відкрито продемонструвати свою віру в українську державність.
В той день на Лисоні молилися за полеглих героїв. Відбулося урочисте богослужіння та панахида, яку відправило численне духовенство. Серед учасників — молодь у національному вбранні, козацьких і стрілецьких одностроях. Їхня присутність, багатотисячна людська громада, українські прапори й атмосфера національного піднесення перетворили Лисоню на могутню демонстрацію єдності, пам’яті та незламного прагнення українців до власної держави. Масштаб здвигу настільки вразив німецьку окупаційну владу, що невдовзі подібні масові маніфестації на Лисоні були заборонені.
Проте Лисоня пам’ятає…
Пам’ятає стрільців 1916-го…
Пам’ятає десятки тисяч українців, які у 1941-му прийшли сюди вшанувати їхню пам’ять…
І сьогодні, через 85 років, це місце знову говорить із нами мовою історії — про жертовність, державність і ціну свободи.
Лисоня — це не лише гора біля Бережан, це один із символів української пам’яті!

28/08/2026

…
ВОЛОДИМИР КОЗАР — ВОЇН, ЯКИЙ ВІДДAВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ
(30.08.1984 – 08.05.2025)
Український військовослужбовець Збройних Сил України. Учасник російсько-української війни. Почесний громадянин міста Бережани (посмертно).

30 серпня 2026 року Володимиру КОЗАРУ виповнилося б 42 роки. Та замість привітань прозвучать слова пам’яті, вдячності та шани до людини, яка віддала найдорожче — власне життя — за свободу України.
Володимир Юрійович Козар народився 30 серпня 1984 року в Бережанах, де минули його дитинство та юність, де формувався його характер. Тут він здобував освіту і робив перші кроки в доросле життя. Навчався у Бережанській загальноосвітній школі № 3. Після її закінчення вступив до Тернопільської академії народного господарства, де здобував фах за спеціальністю «Економіка підприємства».
У 2006–2007 роках проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України. Військовий досвід став важливою частиною його життя. Після служби працював за кордоном, займався підприємницькою діяльністю, будував власне життя, працював і дбав про родину.
Коли Україна вкотре постала перед смертельною загрозою, Володимир не залишився осторонь. У жовтні 2024 року його було мобілізовано до лав Сил оборони України. Він став на захист держави, усвідомлюючи, що боротьба за Україну — це боротьба за майбутнє кожної української родини, рідного міста, своєї землі.
Старший солдат Володимир Козар служив стрільцем 1-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 7-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини 3027 Національної гвардії України.
8 травня 2025 року життя Героя обірвалося під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Куп’янського району Харківської області. Володимир отримав поранення, несумісні з життям.
Він загинув як воїн — на передовій, захищаючи Україну від російського агресора.
15 травня 2025 року Бережанська громада попрощалася з Володимиром, проводжаючи його в останню путь зі словами вдячності та глибокої скорботи.
Похований на Алеї Героїв кладовища села Рай. Серед тих, хто віддав життя за Україну, він навіки залишився частиною новітньої історії Бережанщини.
Держава гідно вшанувала подвиг Героя. Указом Президента України від 24 березня 2026 року № 258 Володимира Юрійовича Козаря нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності.
Для Бережан Володимир Козар — не просто ім’я у списку полеглих. Це син своєї громади, воїн, захисник, людина, яка зробила найвищий вибір на користь Батьківщини. Його ім’я назавжди вписане в історію рідного міста та України.
30 серпня, коли Володимиру мало б виповнитися 42 роки, особливо гостро усвідомлюємо ціну життя і ціну свободи. День народження Героя стане днем пам’яті про нього — про його життєвий шлях, його вибір, його мужність.
Володимир загинув, але не зник із пам’яті. Поки живе пам’ять — живе його ім’я. Поки ми розповідаємо про Героя дітям і наступним поколінням — живе правда про ціну української свободи. А життя Володимира стало частиною великої історії боротьби українського народу.

Світла пам’ять Володимиру КОЗАРУ.
Вічна шана Герою, який віддав життя за Україну.

28/08/2026

Сьогодні, 28 серпня 2026 року, минає 65 років від дня смерті Марії ЛІТИНСЬКОЇ (Гадзевич) (1917–1961) — бережанки, учительки музики, однієї з тих особистостей, чиє життя було тісно пов’язане з нашим містом.
Марія Літинська закінчила Бережанську гімназію. Саме в Бережанах формувалася її любов до музики: уроки гри на фортепіано вона брала у пані Дубицької-Стасюк.
Життєва доля привела Марію до Львова, де вона деякий час проживала з чоловіком-священником. Після його арешту радянською владою та суду повернулася до Бережан. Тут, попри непрості життєві обставини, виховувала двох доньок і продовжувала служити музиці. У 1955 році, коли в Бережанах була створена музична школа, Марія Літинська стала однією з перших її викладачів. Вона передавала дітям не лише знання, а й любов до музики, допомагаючи формувати перше покоління юних бережанських музикантів. Паралельно працювала музичним керівником у дитячому садку-яслах «Ромашка», де музика ставала частиною щоденного світу маленьких бережанців.
Життя Марії Літинської — це частина історії музичної освіти Бережан, історії міста, у якому вона навчалася, жила, виховувала дітей і працювала для майбутніх поколінь.

25/08/2026

Сьогодні, 25 серпня 2026 року, у музеї книги відбулася щира й душевна зустріч із письменницею із Кам’янця-Подільського Надією ЛАВРУСЕВИЧ — людиною, яка з першого спілкування привертає своєю добротою, відкритістю та особливим внутрішнім світлом.
Пані Надія презентувала свої книги, розповіла про творчий шлях, героїв своїх творів, про те, як народжуються сюжети та звідки приходить натхнення. За кожною книжкою — частинка її душі, пережитого, побаченого й осмисленого.
Такі зустрічі — це значно більше, ніж презентація книг. Це можливість познайомитися з автором не лише через його твори, а й відчути людину, яка стоїть за написаним. І сьогодні ми побачили саме таку Надію Лаврусевич — щиру, добру, світлу і надзвичайно приємну у спілкуванні людину.
Особлива подяка чоловікові пані Надії, пану Олегу, який допомагав їй під час заходу. Цікаво, що вони ще й однокласники — і ця давня дружба та взаєморозуміння відчувалися в кожній деталі зустрічі.
Дякуємо Надії Лаврусевич за книги, за щирість, за тепло і за можливість провести разом цей світлий час. Нехай нових творів буде ще багато, а зустрічей із читачами — ще більше!

25/08/2026

25/08/2026

«ЖАЙВІР» — голос історичної пам’яті Бережанщини

Бережанська земля — це простір, де історія не мовчить. Вона промовляє шорстким камінням замкових мурів, тихою течією Золотої Липи та гордим мовчанням гори Лисоня. Тут кожна епоха залишила свій неповторний карб, а дух свободи, гідності й високої культури сформував унікальне обличчя краю.
24 серпня 2026 року Бережанський міський музей книги презентував новий випуск літературно-мистецького, історико-краєзнавчого альманаху «ЖАЙВІР», присвяченого 35-річчю Незалежності України та 110-й річниці героїчних боїв Легіону Українських Січових Стрільців на горі Лисоня.
Альманах «ЖАЙВІР» традиційно об’єднує під своїм крилом талановите слово — те, що береже історичну пам’ять, утверджує любов до рідного краю та плекає художню культуру. Кожен його випуск — це не просто збірка літературних і мистецьких творів, а своєрідний літопис духовного життя Бережанщини.
Цей номер став живим мостом між героїчним минулим і творчим сьогоденням Опілля. На його сторінках перегукуються голоси поколінь, оживають події минулого, звучить українське слово, народжене з любові до Батьківщини та відповідальності перед її майбутнім.
«ЖАЙВІР» — це простір, де слово підіймається над буденністю і стає голосом незламності українського духу. Тут минуле не віддаляється — воно продовжує жити в сучасності, надихаючи берегти свободу, культуру, пам’ять і національну гідність.
Особливі слова вдячності висловлюємо всім, хто розділив із нами цю важливу подію, знайшов час завітати до Бережанського міського музею книги, підтримати українське слово, краєзнавство та нашу спільну справу збереження історичної пам’яті. Ваша присутність, увага й небайдужість — це найкраще свідчення того, що культура живе доти, доки є люди, які її підтримують і передають наступним поколінням.
Щиро дякуємо за змістовний і теплий виступ Ірині ХОМЕЦЬКІЙ, в. о. начальника відділу культури, туризму та релігій Бережанської міської ради, за слова підтримки, увагу до культурно-мистецьких ініціатив і Марії ШЕВЦІВ, провідному спеціалісту з питань туризму відділу культури, туризму та релігій Бережанської міської ради, за участь у презентації, щиру підтримку та популяризацію туристичного й культурного потенціалу Бережанщини.
Дякуємо всім авторам, митцям, краєзнавцям, працівникам культури та всім небайдужим людям, завдяки яким «ЖАЙВІР» продовжує звучати, об’єднувати й нагадувати: наша історія — це не лише пам’ять про минуле, а фундамент майбутнього.
Плекаючи рідне слово, ми продовжуємо велику справу тих, хто до нас зберігав і передавав духовні скарби України.
Адже доки звучить бережанський «Жайвір», доти живе наша пам’ять, дихає культура і розквітає Україна.

20/08/2026

20 серпня 2026 року виповнюється 95 років від дня народження Володимира Максимовича БОРИСА (20 серпня 1931, м. Грубешів, Польща — 2 грудня 2009, Львів) — українського вченого-медика, лікаря-фтизіатра, пульмонолога, доктора медичних наук, професора, громадського діяча.
У його життєписі особливе місце посідають Бережани — місто, пов’язане з юнацькими роками майбутнього науковця, його першими кроками у світ знань і формуванням особистості. У 1942 році, ще зовсім юним, Володимир Борис кілька місяців навчався в Бережанській гімназії. А в 1948 році закінчив Бережанську середню школу № 1, завершивши тут важливий етап своєї освіти.
Саме шкільні роки стали одним із перших щаблів на його великому життєвому шляху. Бережани залишилися у його біографії не просто географічною назвою, а містом юності, де формувалося прагнення до знань, відповідальність і наполегливість — риси, які згодом визначили його професійний шлях.
У 1954 році Володимир Максимович Борис закінчив Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Після цього працював лікарем у Дрогобичі, де в 1954–1962 роках здобував практичний досвід і утверджувався у професії.
Уся подальша діяльність Володимира Бориса була підпорядкована одній великій справі — боротьбі з туберкульозом. Цій меті він присвятив десятиліття наполегливої лікарської, наукової та викладацької праці. Від 1962 року працював у Львівському науково-дослідному інституті туберкульозу, де досліджував проблеми туберкульозу та захворювань органів дихання. Згодом був завідувачем відділу у Львівському НДІ епідеміології та гігієни.
Наукову роботу поєднував із викладацькою діяльністю, працюючи професором кафедри фтизіатрії і пульмонології Львівського медичного інституту. У 1987 році здобув ступінь доктора медичних наук, а в 1996 році йому було присвоєно звання професора.
Його науковий доробок налічує близько 150 праць, присвячених туберкульозу та захворюванням легень. За кожною з них — роки пошуків, досліджень і прагнення знайти ефективніші шляхи боротьби з небезпечною недугою.
Від юнака, який у 1942 році переступив поріг Бережанської гімназії, до знаного українського науковця й професора — таким був шлях Володимира Максимовича Бориса. Бережани стали початком його дороги до знань, а боротьба з туберкульозом — справою всього життя. Пам’ять про нього залишається невід’ємною сторінкою історії української медицини й водночас частиною історії Бережан, де починалася його юність.