05/05/2025
❤️❤️❤️
Уривок з інтервʼю з ветераном Артемом Морозом.
«Я приходжу у шпиталі і власним прикладом показую, що можна жити на двох протезах: і танцювати, і бігати, і дайвінгом займатися, і автівку водити.
Колись зовсім молодий хлопець сидів на ґанку і плакав. Я: "Ти з розуму зійшов? Ти ж живий". Він: "Я ж не знаю, як далі". Я кажу: "Дивись на мене. Я бігаю, танцюю, ось машина". І вже наступного разу він кричить на коридорі: "Тьомо, привіт". Уже посмішка на обличчі. Я вважаю, що це дуже велика справа.
Після поранення треба придумати для себе мрію – і потім перетворювати її на ціль і йти до неї. Наприклад, похід на Говерлу, поїздка на море чи ще щось.
У мене це був Бостонський марафон, і це випадково було. Через місяць після поранення зайшов лікар і каже: "Ти через пів року повинен побігти". Я відкрив телефон і чомусь згадав Бостонський марафон. Я точно знаю, що я не втратив свідомість і не загинув тільки завдяки своєму гарному фізичному стану. Тому така спортивна ідея була тим, що треба.
До речі, якраз минуло два роки – 17 квітня 2023 року я пробіг марафон. Протези ще були не постійні і не бігові. Я посадив дівчину у візочок і, тримаючись за нього, зробив ці декілька кроків на забігу на Бостонському марафоні. Це, мабуть, найбільш неперевершені відчуття в моєму житті».
Повна розмова – за посиланням в коментарях.