04/06/2026
ПЛАЧ У БЕЗОДНЮ
28 квітня 2023 року.
4 години 20 хвилин ранку.
Україна. Місто Умань.
Внаслідок російського удару 23 людини загинуло: 22 дістали з-під завалів, ще одна людина померла в лікарні. Серед загиблих — шестеро дітей: троє хлопчиків (півтора, 16-ти та 17-ти років) і троє дівчат (8-ми, 11-ти та 14-ти років).
Чоловік проснувся миттєво і сполошено. Серце в паніці гупало об ребра. Багатоповерхівка загрозливо вібрувала, у вухах стогнало відлуння від вибуху. Будинок також стогнав. Нутром відчув, що будинку боляче, як важко пораненому звірові. Настінний годинник впав на підлогу, скло розлетілося на малі скалки й стрілки завмерли на відмітці 4:20 ранку. Однак чоловік не міг бачити в темряві цього і, взагалі, йому було не до таких дрібниць. Серце ухнуло кудись в прірву лихоліття, коли він почув повний жаху дитячий плач та розлогий жіночий крик відчаю. Плакати могла тільки десятирічна Алінка, а кричати її матуся чи бабуся. У прагненні допомогти, не замислюючись про власну безпеку, чоловік одним ривком пролетів спальню та передпокій квартири, відчинив вхідні двері та вискочив на сходовий майданчик. Ухопився за ручку дверей сусідньої квартири та спробував одним сильним ривком їх відчинити. Марно. Ще раз. Знову марно. Вони були замкненні, а ще їх перекосило. А далі, як в сюрреалістичному сні, сусідська квартира почала сунутися, розсипатися прямо на його очах і дитячий плач разом з будівельним сміттям розбився десь внизу о землю.
Чоловік стояв на краю дев'ятиповерхового провалля і з жахом дивився у власний відчай.
© Олег КАЛАШНІКОВ