Елена Лесничка. Стихи

13/07/2026

12/07/2026

Ті літа в селі у бабусі з дідусем були особливими.

Я майже не спала довго, бо чи не щоранку, ще о п'ятій годині, ми з дідусем вирушали на риболовлю. Я й досі пам'ятаю, як спускалися до ставка через город, йшли межею, а трава була такою мокрою від роси.. Але це зовсім не засмучувало. Навпаки, саме з таких дрібниць і складалося моє найщасливіше дитинство.

На ставку дідусь найчастіше ловив рибу на «фатку». Він не дуже любив сидіти й чекати, вдивляючись у поплавок. А я, навпаки, могла годинами спостерігати за ним.

Я сідала на самому березі ставка й не відводила очей від маленького поплавця, який тихенько погойдувався на воді. Навколо панувала така тиша, що було чути лише спів птахів, шелест очерету та легкий подих вітру. І в ті хвилини мені здавалося, що щастя — це саме так: сидіти поруч із дідусем, дивитися на воду й нікуди не поспішати.

Улов щоразу був різний. Часто ми приносили додому зовсім небагато риби — лише стільки, щоб вистачило нашим котам. Але вони були такі щасливі, а разом із ними раділи й ми.

Коли сонце підіймалося вище й починало по-справжньому припікати, ми збирали вудки й поверталися додому. А там на нас уже чекала бабуся з найсмачнішим сніданком у світі.

Я й досі пам'ятаю аромат свіжоспечених млинців, домашнього молока, теплого хліба… Здавалося, що після ранкової риболовлі все було особливо смачним.

Тепер я розумію: найбільше щастя жило саме в тих простих ранках — поруч із дідусем, бабусею, ставком, росою на ногах і відчуттям, що попереду ще ціле літо.

Як же хочеться хоча б на мить повернутися туди, де найважливішими турботами були світанок, вудка, поплавок на тихій воді та бабусин сніданок, приготований з любов'ю.

11/07/2026

Я хочу в літо, в якому немає війни.

У літо, де тихо. Де не здригаєшся від сирен. Де не прокидаєшся серед ночі від страху...

Я хочу в літо, в якому немає тривог, сліз і розпачу.

У літо, де діти безтурботно сміються, люди будують плани, а не шукають укриття. Де вечори пахнуть квітами, а не димом.

Я хочу в літо, в якому найстрашніший звук — це грім перед дощем.

Я хочу в літо, де всі, кого любимо, — поруч.

Я хочу в мир...
І вірю, що одного дня ми обов'язково туди повернемося.

11/07/2026

Мамо , я вже не повернусь ...
Затамую свій подих востаннє .
Я в холодній землі загорнусь,
Після всіх невимовних знущань .

Мамо , вбила клята війна !
Скільки ж коштує втратити сина ?
Хто їй платить за наші тіла ?
Ворог кулею цілить невпинно.

Зацвіте , мамо , айстро твоя,
Біля глиняної хатини.
Я за волю віддав життя !
Синьо-жовта , моя Батьківщина…

Автор Тамара Аксьонова

08/07/2026

🎉 Меня признали на Facebook за то, что я начинаю оживленные переписки и публикую контент, вдохновляющий пользователей.

06/07/2026

Вбита сім'я... Плани, надії.
Вбите майбутнє і пройдений шлях.
Вбита любов, долі і мрії,
Вбиті життя... Це реальність і жах.

Боже, ти бачиш? Боже, ти чуєш
Вибухи, сльози, розпач і біль?
Клята війна світ наш руйнує...
Який її сенс? Яка її ціль?

Вбита сім'я... І таких — просто безліч.
Шрами земля вже не в силах носить..
Де цим жахіттям кінець? Де їх межі?
Небо, невже тебе це не болить?...😭😭😭

Олена Лісничка

06.07.2026

05/07/2026

Если можешь, останься немножко со мной
Когда я разобьюсь об банальность проблем.
Знаю, друг ты пойдешь со мной даже в бой,
Не зову на войну, но прошу я твой шлем.

Помоги если можешь, прожить мне беду,
Если нужен пинок - то ты мне его дай.
Удержи когда близок я буду к аду,
Когда счастлив я стану - тогда отпускай.

Не прошу я остаться со мной насовсем,
Понимаю у каждого есть своя жизнь.
Но поддержку твою не заменишь ничем
Когда ты говоришь : Я с Тобой", и "держись"!

03/07/2026

Под звук щебечущих скворцов

И звонких песен соловья,

Под тенью редких облаков

Любуюсь утром солнцем я.

Меняет краски, и не жжёт

Полно рождённых вновь надежд,

Лучом по мне своим скользнет,

Ночной покинув свой рубеж.

Его на небе колыбель,

Качнет легонько ветерок,

И горизонт — свою постель

Оно оставит на чуток.

И поднимаясь в высоту

Разбудит светом новый день,

Люблю на солнца красоту

Смотреть под птичью утром трель.