10/05/2026
хто ти?
я хочу бути щасливим!
нащо ти живеш?
каміння теж лежить на дорозі!
чому ти живеш?
каміння теж лежить!
«Ворог метрики, ворог алітерації, ворог мелодики, ворог рими», — так казав про Тарнавського Богдан Рубчак. У своїй поетиці Тарнавський ніби знімає зі стандартного віршування всі шари шкіри, щоб показати, що саме йому болить. «Я хотів якнайпростіше висловити свої почуття, так, начеб спішився якнайскоріше розповісти читачеві те, що «пекло мозок»».
Його тексти напоєні вразливістю і дивною ніжністю, якої б теми він не зачіпав: самотності, смерті, кохання, ідентичності, — усе, про що пише Тарнавський, має онтологічний характер. Від переживань у віршах нікуди не сховатися, всі вони є умовою існування. Самотність — структура буття, від якої не рятує навіть близькість: «двоє в мʼякому ліжку … сняться різні сни».
Парадоксально, що ставлення до смерті дещо фатальне, що йде врозріз із філософією екзистенціалізму. Ліричні герої Тарнавського безсилі у визначенні того, як саме, де і коли померти, але вони обирають, чи робити смерть частиною свого буття, чи відвертатися від неї:
.я можу піти в кіно,
читати книжку, чи не думати
я можу кинутись під авто
і, почувши зойкіт ґуми і гарячого металу,
перестати існувати...
«Поезія є наукою про недоказану теорему душі». Душа у Тарнавського не може замкнутися в собі. Вона потребує контакту зі світом, краєвидами, тілом. Внутрішнє і зовнішнє постійно проникають одне в одне — межа між ними умовна. Близькою йому є позиція К’єркегора: де не вистачає логіки — залишається лише віра.
Тексти Тарнавського — це поезія великого болю і гострих питань, але після контакту з ними чомусь залишається не розпач, а віра в хороше. І сам автор за своєю скептичністю й схильністю перетворювати людей на речі, виявляється дуже добрим, як людина, яка не соромиться власної вразливості.
текст: .slava
ілюстрація:
редагування:
